Вже наближається Різдво!

Вже давно ми приходимо до школи в передчутті періоду адвенту – очікування Різдва. Відбулося затишне читання, на якому ми ще раз почули історію народження Ісуса. Історія про Назарет, який тонув у пахощах мигдалевих гаїв, про Діву Марію та святого Йосипа надихнули нас на добротворчість та наповнили різдвяною теплою атмосферою.

У Європі за чотири тижні до Різдва  кожної неділі починають запалювати адвентові свічки, що символізує очікування Різдва.

Культурознавче свято «Католицьке Різдво» – традиційне в нашій школі. 

У кожного екіпажу цього року на різдвяний період є свої завдання. Екіпаж “Infinity Force” готує для нас змагання на найсмачніше різдвяне печиво між екіпажами, що є улюбленою частиною католицького Різдва у нашій школі. Також цей екіпаж проводить День Люсії – національне шведське свято, коли ми поринемо у культуру цієї країни. Екіпаж “ThinkGuys” вже розробляє святкову різдвяну програму для батьків, де ми співатимемо англомовні пісні та презентуємо багато цікавих номерів. “Включений чебрець” створює для нас справжнє українське Різдво – з усіма народними традиціями.

“Потужна хвиля” розробляє святковий дизайн у класах та в усій школі. Особливою частиною будуть різдвяні вінки, які учні виготовлятимуть власноруч.

Учасники екіпажу “Galaxy” вводитимуть у наш гурт європейські традиції Різдва, перша з них – це Nikolaustag, день Святого Миколая в Європі, що відбувся у п’ятницю, 6 грудня.

За виготовлення листівок та проведення волонтерських ярмарок відповідає екіпаж “Комета”.

Говорить восьмикласниця Ліза Проскуровська: «Я дуже люблю період адвенту, бо це найкращий час у школі. Кожен вечір ми відкриваємо мішечки з цукерками та печивом, у нас є sickert friends, такі секретні друзі, які приносять мініподаруночки кожного дня та кладуть їх тобі у мішечок, це надихає на створення добрих справ».

Одинадцятикласниця Анастасія Артюх ділиться з нами своїми думками: «Цей період я завжди очікую найбільше, бо він завжди чарівний. Кожного вечора ми сідаємо в тепле коло, за вікном темно, горить свічечка, і ми спокійно читаємо історії про добрі справи, про Різдво та співаємо різдвяні гімни. Кожного ранку ми відкриваємо мішечок з цукерками та витягаємо мудру думку для натхнення на добрі справи, всі ці речі висять у куточку адвенту – головному символі цього періоду!”

Фото: Анастасія Артюх, 11 клас

Те, заради чого вони жили та працювали

Сьогодні наша традиційна волонтерська практика була особливою. Ми привітали наших літніх друзів з Днем Подяки. 

Це американська традиція, але вона живе в нашій школі, бо ми вивчаємо культуру англомовних країн. На наш погляд, це чудова традиція – дякувати людям за важливі речі. Саме тому ми влаштували теплі родинні вечері для наших стареньких друзів і подякували їм за внесок у розвиток нашого міста та нашої країни. 

Бабусі та дідусі відповіли теплими словами та сьозами на очах. Для всіх них було важливо, що ми бачимо те, заради чого вони жили та працювали. 

Індичку,  як на родинному обіді, картоплю, традиційну в американських родинах, пиріг, як готує мама чи бабуся, школярі приготували самі. Все це допомогло створити справжню родинну атмосферу. А Дмитрові, Валерію та Людмилі Георгіївні ще гітара та спільне захоплення – пісні.

Говорить капітан команди «Потужна хвиля» Ксюша Логачова:

– Волонтерство для мене вже стало частиною життя. Адже людьми ми повинні залишатися завжди і не зважаючи ні на що. Вчора в нас відбулася вечеря вдячності. Ми з екіпажем відвідали Валентину Михайлівну. Ця бабуся вже стала для мене рідною. Іноді я провідую її не тільки за планом волонтерського загону, а й за своїм бажанням – на вихідних.
Валентина Михайлівна була дуже рада, що ми приготували та накрили справжню вечерю, присвячену Дню Подяки.

У школі вважають, що наше волонтерство – це дуже важливо, бо самотнім стареньким сумно, їм не вистачає уваги та спілкування.

Долучайтесь до волонтерства та слідкуйте за нашими справами грудневого добротворчого періоду! 

Текст: Тимур Голишенко, 8 клас
Фото: Оксенія Логачова, Анастасія Скабарихіна, 11 клас

Підбито підсумки триместру!

Закінчився І триместр 2019-2020 навчального року. «Ти зробив важливий крок по дорозі до зірок!» – сьогодні лунала ця урочиста привітальна пісня, бо всі ми зробили крок вперед у своїй освіті. Свято закінчення триместру – особлива подія для нашого гурту, бо у цей час ми навчаємося об’єктивно бачити результати своєї роботи та формувати освітні плани. 

Протягом трьох місяців – від самого першого вересня – ми працювали над собою та своїм навчанням, тож сьогодні проаналізували результати своєї роботи та виділили основні задачі для саморозвитку.  Звичайно, у кожного свій рівень задач та швидкість удосконалення, але, як і завжди, ми визначено учня, який трудився на найвищому рівні та засвоїв всю навчальну інформацію на «відмінно». Таким героєм став десятикласник Дмитро Нікулін. Він закінчив триместр з середнім балом табеля 10,2 і є “Містером І триместру”!

Чому для людини важливо  аналізувати свою діяльність та будувати стратегію розвитку?  На це питання дає відповідь переможець рейтингу навчання у І триместрі Дмитро Нікулін:

– Наша школа – це маленьке суспільство, і в цьому суспільстві ми маємо діяти. І наша шкільна спільнота наснажує кожного учня діяти – так само, як це будемо робити у великому суспільстві. А якщо знати, як діяти, то буде гарантія, що ти зможеш стати активною людиною.

Вперше у старшій школі закінчують триместр учні 5 класу. В них – свої відкриття. Ділиться думками  Валерій Чорномазов:

– Цей перший триместр був дуже складний, мені потрібно було виконувати всю самопідготовку, дотримуватися правил поведінки. На жаль, мені не повністю вдалося робити все на високому рівні, але сьогодні я визначив задачі для покращення.

Леонардо да Вінчі говорив: “Навчання ніколи не виснажує розум”. Це справді так – доведено учнями нашої школи. 

Текст: Анастасія Скабарихіна
Фото: Анастасія Артюх

Іспити – це страшно?

Ось вже й кінець листопада. В цей час в нашій школі – пора іспитів. Мабуть, важко знайти людину, яка сприймає іспити як легку та приємну прогулянку, адже треба напружитися і повторити все, що вчили протягом тривалого періоду. Тож це доволі складна робота.

«Навіть якщо я знаю відповіді майже на всі питання, все одно трохи хвилююсь, а це може заважати отриманню високих результатів», – ділиться учень 10 класу Микита Захарченко.

Хвилювання перед іспитами нікому не здається дивним, адже іспит – це підсумок праці за декілька місяців і дуже відповідальна справа.

Не варто залишати всю роботу над білетами на останній вечір, тоді підготовка не буде здаватися занадто складною. Але загалом, якщо ти вчився протягом триместру, тобі буде легко!

А ось десятикласник Богдан Коваль радить: «Я для себе зазвичай розробляю план підготовки. Наприклад, один вечір – один білет. Наступного дня я обов’язково повторюю вивчене і тільки потім переходжу до іншого».

До речі, на будь-які незрозумілі питання, які виникають при підготовці, можна легко знайти відповідь, проконсультувавшись додатково у вчителя або однокласників.

У школі часто лунає думка: «Ти маєш право вчитися на 4 бали, але маєш можливість вчитися на 12».
Складаючи іспит, важливо отримати максимальний результат для себе, адже у кожного різний рівень знань, тому порівнювати оцінки недоцільно.

Іспит дає змогу кожному перевірити якісний бал власних знань в кількісному показнику.
«Вчуся, щоб діяти, дію, щоб навчитися!» – нехай це гасло стане і вашим!

Текст: Данило Щербина, 8 клас, редакційний супровід – Анастасія Артюх, 11 клас

Кому подякувати за найважливіше?

Наша “Стіна вячності”

Наша школа щороку святкує День подяки – англомовне культурознавче свято, коли можна сказати спасибі одне одному та з’їсти індичку.

Дякувати це не так легко, як здається, хоча в нашій школі щотижня відбувається «Час вдячності та визнання». Тож цього тижня, щоб кожен міг гідно підготувати промову вдячності, наша вчителька англійської провела цікавий тренінг. Такі технології вже давно широко застосовуються в прогресивних країнах. Тож і ми мали змогу подякувати одне одному. Було дуже приємно й тепло. А найголовнішим нашим продуктом стала “Стіна вдячності”.

На ній ми написали теплі слова всім важливим людям нашого життя. Було дуже приємно дивитися на кольорову і теплу стінгазету анонімних вдячностей. Процес створення був натхненним, тож хочеться дякувати і далі людям, які в чомусь тобі допомогли.

– Я вдячна за можливість радіти теплим сонячним дням.
– Я вдячний своєму оточенню за дружбу та інтелектуальне коло.
– Дякую за капітана!
– Я хочу подякувати Колі Дмитрієву за підтримку та заряд позитивної енергії!
– Я хочу подякувати Софії за щиру та веселу дружбу!
– Я вдячна своїй родині за життя, підтримку в будь-якій ситуації, за тепло та турботу.
– Дякую Ользі Павлівні за те, що відкрила для мене, що таке права дитини.
– Дякую за фіку!
– Я вдячна школі за те, що показала мені інший спосіб життя та здійснення справ.
– Дякую моїм однокласникам за підтримку!
– Вдячна за можливість діяти та бути дієвою!
– Спасибі вчителям за їхню працю та терпимість.
– Я вдячна за можливість вчитися і презентувати свої знання.
– Дякую моєму класу за підтримку та плідну підготовку до іспиту!
– Дякую Насті за екіпаж!
– Я вдячна за навчання, як правильно працювати в соціумі.
– Дякую Анастасії Олегівні. Ви дуже гарний тьютор!
– Дякую моєму класу за незабутні емоції та інтелектуальну атмосферу.
– Спасибі Сергію Володимировичу за те, що вивчаю фізику!

Для багатьох такий досвід був новим і цікавим.

А виконуючи наступне завдання, ми передавали пакуночок, загорнутий у багато шарів газети, розгортали й говориди спасибі за важливі речі. Це було так захопливо – ніби відкриваєш подарунки на Новий рік!

До дня подяки ще тиждень – саме час поміркувати, кому ми можемо подякувати за найважливіше.

Текст: Анастасія Гунченко, 11 клас
Фото: Оксенія Логачова, 11 клас

Волонтерська практика та подарунки долі

Щовівторка у нас відбувається волонтерська практика у літніх людей практика, і цей вівторок не є виключенням. Для кожного з нас ця зустріч стала подією!

«Мені дуже подобається слухати розповіді Валентини Михайлівни. У неї в гостях я відчуваю затишок ніби в себе вдома. ЇЇ істія справила на мене велике враження – мені було дуже цікаво й трохи страшно-жалісно на душі. Від того, що я почула, в мене мурашки пішли по шкірі, проте зараз я розумію,що ця людина є дуже щасливою, бо прожила таке велике і сповнене важливих подій життя. І я від цієї думки я стаю щасливішою!» – поділилася своїми відчуттями семикласниця Софія Гаврюк.  

«Для себе волонтерство я відкрила, коли прийшла до школи «Паросток». І перша моя зустріч була з  Віктором Івановичем Безруковим. Це була велика подія для мене. А десь через два місяці ми відвідали Микільський реабілітаційний центр. Саме тоді я зрозуміла, що я можу і хочу  допомагати людям, які цього потребують. І тепер я можу точно та впевнено сказати, що волонтерство – це круто, цікаво та корисно. Адже я можу дізнатися багато такого, про що не пишуть у книгах. І поспілкуватися з неймовірно цікавими людьми, чия доля зовсім не схожа на нашу», – це думки одинадцятикласниці Оксенії Логачової.

«Сьогодні я відвідав Марію Яківну Царіцину. Вона нам розповіла історію свого життя. В ці хвилини я ніби сам переживав все, про що вона розповідала, відчував усі події ніби на собі. Мені було навіть страшно від почутого. Найбільше мене вразила її наполегливість, сила та витривалість: вона йшла до Полтави, не зупинилась, не зважаючи на біль, на порване взуття – все одно йшла. Ця історія мене замотивувала бути більш наполегливим та ніколи не здаватися, навіть якщо боляче, йти вперед і ніколи не зупинятися», – такий коментар дав нам Андрій Любічев, учень 7 класу.

«Сьогодні у нас був черговий, вже  традиційний, візит в геріатричний пансіонат. Тут живуть самотні старенькі люди. Було помітно, що тут нас вже з нетерпінням чекають. Це приємне відчуття. Невисоку повненьку жінку з короткою стрижкою звуть Віра Йосипівна Євтушенко, а її чоловіка, про якого вона дуже зворушливо піклується, – Леонід Михайлович. Вони живуть в геріатричному інтернаті вже кілька років. Як завжди, ми прихопили з собою смаколиків. М’яке вівсяне печиво дуже припало їм до смаку. Але, на мій погляд, більш цінним для них була можливість розповісти нам про своє життя. Леонід Миколайович – людина небагатослівна, а Марія Йосипівна охоче згадує: «Народилася я і дитинство провела в Лубнах Полтавської області.  Життя тоді було важке, голодне, але  ми усі були молоді й веселі. Закінчила я 9 класів і поїхала до  Полтави…» Віра Йосипівна вчилася в медичному  училищі, довго працювала медсестрою, потім швачкою. Але з особливою теплотою вона розповідала по  справу, яку дуже любить: «Вишивання для мене – найкраще заняття, в в цей час я відпочиваю душею…» Затишна кімнатка цих літніх  людей  прикрашена квітами,  зображеннями тваринок і навіть іконами, вишитими  вмілими руками цієї невтомної жінки. Час пролетів дуже швидко, але  ми впевнені, що це не остання наша зустріч  і що  ми дізнаємося від Віри Іванівни ще багато цікавого», – таку історію  розповів десятикласник Микита Захарченко.

Волонтерська практика – це не тільки, коли ти даєш. Всі ці історії – про неоціненненні подарунки долі і можливість передати далі мудрість і тепло, щирість і натхнення, любов і вдячність.

Якість починається з нас!

Експонати нашої виставки якості. Квітка та експонат музею Астрід

З нагоди Всесвітнього дня якості у нас відбулися уроки «Я і світ» та виставки якісних виробів. Ціллю уроків було дізнатися, як виявити крохмаль в продуктах харчування і навіщо виробники на етикетках пишуть «без крохмалю».

І ось що ми з’ясували. Всім нам знайомий крохмаль – це рослинний високомолекулярний полісахарид амілози й амілопектину. Крохмаль не розчиняється у холодній воді, а при підвищенні температури набухає і перетворюється на клейстер. Тому він зовсім не бажаний для здорового харчування і тому так важливо розуміти, які харчові продукти містять крохмаль, а які ні. Крохмаль можна виявити дуже простим способом – крапнути розчин йоду, і колір зміниться від синього до фіолетового та червоного.

Скориставшись таким простим способом, ми знайшли крохмаль в ковбасі, кетчупі та йогурті – навіть в тих, де на обгортці було написано «без крохмалю».

А ще цього дня в школі відбулася ще виставка якості. Серед експонатів були охайні зошити, гарні конспекти, красиві експонати, виготовлені для музею Астрід Ліндгрен, чудовий пенал, що його зшила Настя Гунченко для Насті Скабарихіної, та ще чимало цікавих і гарних речей, виготовлених нашими руками, – кожен клас виставляв по три своїх експонати, які відповідали всім пунктам та правилам виставки.

Якісна колекція монет

Так ми вчилися розрізняти якісні продукти власної праці. Наша виставка була частиною світової акції, яку зініціював Chartered Quality Institute (Інститут якості в Лондоні). Наш результат ми плануємо оприлюднити на сайті цього інституту.

Якість починається з нас!

Текст: Софія Гаврюк, 7 клас

Шкільне свято “День народження Астрід Ліндгрен”

Це шкільне свято книги і читання. І відзначається воно за законами дитячого читання: с пригодами, пустощами, смаколиками, глибокими міркуваннями і радощами.

Фрагмент, зображений на фото, – шкільна традиція, яка називається “Троянда для Астрід”. Завдяки цій шведській письменниці в житті нашої школи відбулося і відбувається чимало важливих подій: це й глибокі уроки-міркування, і партнерські візити на батьківщину Астрід Ліндгрен – до Швеції, і візити наших шведських друзів до Полтави, і кулінарні традиції шкільної їдальні, і щотижнева фіка, і наша газета “Довгапанчоха”…

– Дякую Астрід за чудові хвилини мого дитинства, проведені з книгами!
– Дякую за мого улюбленого героя Карлсона, я схожий на нього і мені це подобається!
– Дякую Астрід за її громадянську позицію, яка просунула вперед її рідну країну й увесь світ!
– Спасибі, Астрід, за те, що ти була впевнена, що діти можуть зробити багато. Це дійсно так!

це лише кілька слів із промов, які пролунали в залі.

Особливою подію кожного 14 листопада є поповнення експонатами шкільного музею Астрід Ліндгрен. Цей музей – унікальний, єдиний в Україні, і, по суті, є музеєм дитячої книги та читання. Експонати музею традиційно виготовляються класами і є результатом уваги до художньої деталі. В музеї з’явився замок від підвалу старого замку в Лільчопінгу, де Калле Блюмквіт знайшов скарби, викрадені злочинцями. А ще – кам’яне серце лицаря Като, макети Столярової садиби та будиночка Карлсона і навіть… дорога, якою мандрували Расмус-волоцюга та його друг Оскар.

Цього дня традиційно змінюється виставка ілюстрацій до книг Астрід.

Щоб створити справжню ілюстрацію, потрібно найглибше зрозуміти світ художнього твору. І нашим художникам це вдалося!

Справді гарні дитячі книги надихають на гарні справи, допомагають змінити й покращити світ. Одним із незвичайних завдань цього року стала “Добра справа в дусі Астрід”, і 7 клас виконав її посадивши трояндовий кущ – як частинку трояндового саду тата-короля із повісті “Міо, мій Міо”. Тож троянда Астрід квітнутиме на шкільному дворі щоліта, а благодійний концерт в дусі цирку “Калотан”, що його влаштував Калле Блюмквіст з друзями, можливо, стане традицією.

А на цьому фото – розваги за книгами Астрід. Однією розвагою, що дуже сподобалася всім учасникам став танець розбійників, який за книгою про Роні поставив 8 клас.

А ще були конкурси знавців творчості Астрід, які відбулися в чотири етапи – за книгами про Пеппі, Карлсона, Роні, Міо, Мадікен, Еміля, Калле та дітей з острова Салькрока. І мандрівка “О, Міраміс” – коней, цих благородних тварин Астрід дуже любовно зображувала у своїх книгах. А також шкільна літературна конференція за книгами Астрід Ліндгрен. І звісно, щаслива мить – 6 тортиків від екіпажів і 112 свічок. Адже саме стільки років виповнилося від дня народження цієї чудової дитячої письменниці.

Ця традиція народилася, коли свічок було ще 92 і Астрід ще можна було зателефонувати і побажати міцного здоров’я. Зараз це зробити вже не можливо, але можна розгорнути книгу її книгу, і диво відбудеться знову.

– Лізо! Я за вихідні прочитав “Роні, доньку розбійника”, яку ти мені дала! – ця новина, якою шестикласник Давид поділився з восьмикласницею Лізою Проскуровською, керівником шкільного проекту “Музей Астрід Ліндгрен”, і є свідченням, що освітній проект “Шкільне свято “День народження Астрід Ліндгрен”” відбувся!

Зміни – ТУТ і ЗАРАЗ!

Результати роботи представляє комітет миру

З нагоди Всесвітнього дня ООН у нашій школі відбулася зустріч євроклубів – нашого, 24 та 28 полтавських шкіл, а також Котелевської гімназії. Ми зібралися, щоб обговорити найнагальніші виклики сучасності та знайти “рецепти змін” до п’ятьох найактуальніших проблем.

Учасники розділилися на п’ять комітетів: з питань демократії, кліматичних проблем, збереження миру, цілей сталого розвитку та продовольства.


«В комітеті з питань демократії ми змогли надзвичайно продуктивно попрацювали, проаналізувавши сучасну ситуацію. Засідання комітету проходило в затишній, але дуже інтелектуальній атмосфері, тож, крім корисного результату, ми отримали ще й задоволення від спільної праці», – ділиться враженнями очільник комітету одинадцятикласник Андрій Заболотніков.

Кожен з комітетів запропонував декілька конкретних способів, за якими ми можемо діяти заради змін – прямо тут і зараз. Нашою задачею було побачити, як кожен може вплинути на своє оточення – починаючи з рівня родини, школи, і далі – до міста, країни. Також ми мали замислитися,  у який спосіб глобалізувати наш вплив як покоління.

Своїми думками та враженнями діляться наші гості.


«Було дуже цікаво приміряти на себе роль людини, що працює в одному із комітетів ООН. Це незабутні враження та дуже цікавий експеримент. Такі зустрічі допомагають відчувати себе як частина чогось більшого, аніж “я” і сприйняти проблеми, які щоденно вирішують ООН, як власні. Також це непоганий спосіб самовираження. Досвід участі в цьому проєкті може виявитися дуже корисним для мене у подальшому житті», – говорить учасниця проєкту Дарина Боруля.

«Я працював у комітеті Цілей сталого розвитку і виділив для себе проблеми, які не дозволяють нам досягти цих цілей. Однією з головних є непоінформованість громадян. Ми ознайомилися з проблемами світового значення і знайшли “рецепти змін”, за якими я можу діяти вже зараз», – впевнений десятикласник Дмитро Вовчик.

А це значить, що наша праця була продуктивною і заклик ООН “спільне майбутнє – спільними зусиллями” знайшов відгук у полтавської молоді.


Текст: Анастасія Скабарихіна, 11 клас
Фото: Анастасія Омельченко, Ганна Шевченко

Дві вічності лицем одна до одної

Поети різних поколінь, громадяни світу – Борис Олійник та Олександр Пушкін. Сьогодні, в день народження Бориса Олійника, завданням кожного учня було дослідити громадянську лірику поетів, оскільки цього року ми особливо детально вивчаємо тему демократії.

Всі насолодилися затишною інтелектуальною атмосферою та художнім читанням віршів. Кожен учень підготував вірш, одинадцятий клас красиво оформив куточок поетів – зі свічками, книгами та портретами.

Вчителі підготували ведення вечора, учні з захопленням слухали та читали поезії.

Не забули ми й про наших друзів із рідного села Бориса Ілліча – Зачепилівки. Зателефонували і заспівали разом пісню “Вибір” для рідної школи поета.

Ділиться враженнями одинадцятикласник Олександр Супрунець: “Поезія – це відпочинок душі, тим більше якщо вона така глибока та захоплива. Внесок цих поетів в розвиток суспільства неможливо переоцінити. Вони не були знайомі, жили в різний час, але дещо їх об’єднувало – це вміння відкрито говорити про важливе та бути людьми. Я обожнюю вірші, і сьогоднішній літературний вечір був для мене справжнім святом, де ми змогли гідно представити творчість великих поетів”.

Текст: Анастасія Скабарихіна