День по-шведськи

Шведи – люди, які просто обожнюють природу. Як тільки у цій холодній північній країні виглядає сонечко, вони одразу ж намагаються погуляти, відпочити на природі і дуже дбають про все те, що їх оточує. Тож сьогодні ми вирішили провести день, як справжні шведи, і відправилися на маленький острівець Vrångö.

Цей острівець настільки маленький, що його можна обійти пішки за один день. Але він красивезний, весь вкритий камінням, що, в принципі, є типовим для шведської місцевості. Але каміння на узбережжі Врангьо – величезне і гладке, вилизане в доісторичні часи льодовиком, а потім – ще не одне тисячоліття невпинним прибоєм.

Ми досліджували цей острів, як могли: ходили по вузеньким вуличкам Vrångö, споглядали вікна у пошуках справжнього шведського дизайну, облазили, мабуть, кожен камінчик цього острівця. Це дуже було захопливо, бо, наприклад, у нашій рідній Полтаві не знайдеш такої краси, щоб можна не тільки насолодитися краєвидом, а й розважитися, полазивши по величезним брилам каміння.

І звісно, після такої прогулянки захотілося пообідати. На нас чекало шведське барбекю. Спочатку у нас виникли деякі труднощі з розпалюванням вогню, але потім все налагодилося, і ми з’їли смачнючі хот-доги, картопляний салат і свіжі овочі. Цілком по-шведськи – традиційне меню їхніх пікніків.

І вже був час від’їжджати, точніше – відпливати, інакше ніяк – до Ґетеборга хвилин двадцять поромом! Так ми весело і щасливо провели день на острові Vrångö. Цілком по-шведськи!

Текст: екіпаж “Капітошки” та Марійка Петренко

Ми серед рослин

Учасники проекту “Усі ми свої, бо усі ми – діти” відвідали Гетеборзький ботанічний сад. Ми змогли тут побачити і венерину мухоловку, й орхідеї, і ваніль, і какао-боби, і чимало інших рослин, про яких раніше тільки читали у підручнику з біології!


Варто сказати, що Швеція багата на видатних та талановитих людей: Астрід Ліндгрен, Альфред Нобель, Карл Лінней… Ця країна щиро пишається своїми видатними дітьми і вшановує їх у різні способи. Їх зображують на банкнотах та монетах, їм встановлюють пам’ятники та меморіали. А на честь автора систематики живого світу Карла Ліннея жителі Ґетеборга зростили прекрасний ботанічний сад.

Завдяки цьому проекту не тільки ми, а й уся Швеція може ознайомитися з рослинним світом усієї планети. Це один з найбільших ботанічних садів Скандинавського півострова та й усієї Європи! Він налічує 14 000 видів рослин. Деякі з них не пристосовані для доволі суворого шведського клімату, тому їх вирощують у спеціально обладнаних теплицях. І таких рослин немало – аж 4 000!

Екскурсію нам проводила пані Хелена – дуже приємна жіночка, яка цікаво пояснила нам матеріал. Екскурсія проводилася англійською мовою, тому ми мали чудову нагоду потренуватися та перевірити свої знання з цієї мови. Кожен учасник випробував свої здібності перекладача-екскурсовода. В когось це вийшло майже на професіональному рівні, а в когось – на рівні «бе-ме-кукареку». Усі переклади оцінювали за 12-бальною системою. Результати були геть різні. Проте усі слухачі отримали масу задоволення!

Завдяки цьому ботанічному саду ми змогли дізнатися про велике різноманіття рослин і поспостерігати за зеленими жителями нашої планети!

Текст: екіпаж “Зубастики”
Фото: Олександр Федій

Мистецтво: красиво і незрозуміло

У Ґетеборзі є чудова Галерея Мистецтв. У ній зібрані видатні полотна з усього світу.
Картини усіх художники від Рубенса до Мунка, від Рембранта до Ван Гога знайшли місце у цій колекції.
І, звичайно, ми не могли не відвідати цей знаменитий музей.

Всі картини розміщені в різних залах в залежності від напрямку в мистецтві: Ренесанс, бароко, романтизм, модерн… Екскурсоводами були самі учні – готувалися іще у Полтаві: працювали із сайтом музею, шукали інформацію про художників, картини та мистецькі напрями. Нарешті настав час ділитися здобутками! Екскурсоводи розповідали про авторів та сюжети картин, коротко знайомили всіх з стильовими напрямами історії живопису.

До прикладу, Катя розповіла нам про досі невідомий для нас жанр ванітас. Хто не знає, ванітас — це жанр живопису епохи бароко, своєрідний натюрморт, який стверджує, що у світі немає нічого вічного. Тому здебільшого на картині присутній череп як нагадування неминучість смерті, а сам натюрморт схожий на похмуру головоломку. В ґетеборзькому музеї ми побачили роботи відомого майстра ванітасу Едварда Кольєра. А Кароліна познайомила нас із творчістю знаменитого майстра епохи бароко фламандця Пітера Пауля Рубенса та менш знаменитого шведського скульптора-модерніста Карла Міллеса, автора статуї Посейдона, що стала візитівкою Ґетеборга.

Щоб дізнатися про враження від відвідин музею, ми взяли інтерв’ю в екскурсантів.

«Цікаво було послухати про сюжети цих картин та їх авторів», – сказав екіпаж «Супергноми».

«До того ж дуже цікаво розповідали екскурсоводи», – промовили «Капітошки».

«Взагалі було дуже цікаво, і всі отримали масу задоволення», – прокоментував екіпаж «Кароліна».

Ми погоджуємося з усіма точками зору і бажаємо усім гарних вражень та здійснення усіх очікувань від наступних у цій подорожі зустрічей з мистецтвом.

Текст і фото: екіпаж “Зубастики” та Данило Остапюк, редакторський супровід – Олена Крамарева

Музей, де можна до всього торкатися, або Наші в “Юніверсумі”

Поглибити свої знання з біології, космонавтики, фізики та астрофізики, історії та іхтіології – і все це одночасно, і все це не за партою, а ході гри чи експерименту… Думаєте неможливо? Помиляєтесь! Більше того, велетенський гетеборзький музей-ботсад-акваріум “Юніверсум” саме для цього й створений! Знаємо з практики, бо нещодавно півдня провели у цьому неймовірному пізнавальному центрі.

Усі учасники проекту “Усі свої, бо вси ми – діти” могли відчути на собі кліматичні умови, в яких проживають такі створіння як лінивці, змії, ящірки, жаби-древолази та інші чудернацькі істоти вологих тропіків.

А ще – випробувати себе в ролі космонавта та подивитися, як це роблять професіонали, дізнатися свою вагу на інших планетах, запустити ракету та покататися на центрифузі.

​А ще – відчути себе справжнім неандертальцем та пожити серед доісторичних тварин. Дізнатися більше про своє здоров’я, побути ходячою електростанцією, повисіти на турніку та пройтись по канату.

Відвідання цього музею – це чудова нагода сумістити приємне з корисним, отримати масу знань і приємних вражень.

Відповідаючи на питання інтерв’ю, екіпаж «Супергноми» сказав:
«Нам всім було дуже цікаво побувати в такому незвичному музеї, в якому можна всього торкатися».

«Нам було цікаво спостерігати за усім та здобувати нові знання», – прокоментував екіпаж «Капітошки».

​Усі отримали масу позитивних вражень від “Юніверсума” і просто мріють потрапити туди знову.

​Текст екіпаж: “Забустики”
Фото: Олександр Федій

Їх у світі аж 27 мільйонів

Важко повірити, але й у ХХІ столітті існує явище далекого середньовіччя – работоргівля. Неймовірно, але й у наш час на планеті працює близько 27 мільйонів рабів! Про це ми нещодавно говорили у школі з нагоди Міжнародного дня пам’яті жертв рабства та трансатлантичної работоргівлі.

Днів, коли увесь світ піднімає тему рабства, у календарі ООН два: тому що дуже великою трагедією була работоргівля, що тривала кілька століть і коштувала життів та скалічених доль мільйонам людей. І проблема й досі не вирішена!

Наші одношкільники підготували для нас ґрунтовну розповідь про історію рабства з давніх часів і дотепер та про боротьбу з ним сьогодні. Вони повідомили просто вражаючі факти про сучасну дійсність, яка нам, на щастя, невідома. Виявляється, і зараз щороку близько 20 мільйонів людей вивозять з рідних країн країн для продажу і діють близько 300 компаній, на які цих людей змушують працювати.

Ми дізналися про способи боротьби із сучасним рабством та про людей, які досліджують рабство як явище і шукають способи боротьби з ним.

Після цього кожен екіпаж отримав спеціальні картки з інформацією, яку мав сприйняти, осмислити й усім розповісти. Від кожної команди ми почули нове і важливе. На завершення ми почали дивитися фільм «Дванадцять років рабства», створений відомим американським режисером Стівом Макквіном. Цей фільм заснований на реальних подіях і розповідає про жахливу історію чорношкірого чоловіка (одну з мільйонів у ХІХ столітті!), який 12 років був рабом і працював на жорстоких землевласників. Такі самі життєві історії, на жаль, і сьогодні мають чимало людей у різних куточках світу.

Після уроку ми зрозуміли, що рабство це дійсно велика проблема, яку людство терміново має вирішити.

Текст: Катерина Ткаченко, редакційний супровід – Олена Крамарева
Фото: з офіційного тематичного сайту ООН

Усі ми рівні!

Сьогодні у рамках проекту “Усі ми свої, бо всі ми – діти” наша група відвідала Імміграційний центр у Ґетеборзі. Ні для кого не секрет, що для України внутрішня міграція зараз – надзвичайно актуальне питання. Оскільки в Україні таких центрів немає, то для нас було дуже цікаво дізнатися більше про різні активності та способи роботи з мігрантами країни з великим досвідом.

І ми змогли це зробити!
Для нас підготували детальну презентацію проектів, що здійснюються для людей, змушених переїжджати до Швеції.

Імміграційний центр у Ґетеборзі працює з 2008 року і має три напрямки роботи. Це робота з біженцями, іммігрантами та вивчення шведської мови. Серед усіх завдань найголовнішим шведи вважають соціальну адаптацію. Для цього спеціально розроблені і проводяться курси, навчаючись на яких, іммігранти можуть зрозуміти, як працює шведське суспільство, дізнатися про шведську культуру і привласнити основні цінності народу, до якого їх закинула доля. Однією з основ, на яких побудоване шведське суспільство, є демократія. І соціальні курси приділяють цьому явищу багато уваги.

Також нам розповіли і про такі напрями роботи Імміграційного центру, як “Мовний друг”, працевлаштування і підтримка біженців та іммігрантів у перший період після переїзду.

Мета нашого проекту полягала серед іншого й у тому, щоб знайти моделі допомоги молоді, що змушена переїздити із зони військового конфлікту, успішно інтегруватися в нове оточення. Тому ці відвідини були дуже важливими для нас.

Наш візит дуже насиченим, і ця його частина була найкориснішою!
Текст: екіпаж “Капітошки”

Берлінський дощовий день

Сьогодні ми побували у прекрасному місті Берліні. У нас було не надто багато часу для відвідин міста, і тому наш вибір випав на один прекрасний величезний музей, що має назву Пергамон! ​

Знаходиться він на Музейному острові – тут старанням німецького народу зібрано кілька всесвітньо відомих музеїв. Взагалі-то, ми планували відвідати ще один – Новий музей, але не встигли за часом і плануємо це зробити на зворотному шляху. Частина учасників подорожі у Пергамоні не вперше, тому екскурсоводи у нас були свої.

Спочатку ми побачили прекрасні, відтворені у повному розмірі ворота Мілетського ринку. Кілька тисяч років тому вони відділяли агору від південного ринку у багатому античному місті Мілет (нині це територія Туреччини). Про ці ворота нам розповіла Марійка. Виявляється, ця велична споруда дивом врятувалася під час Другої світової війни, завдяки тому, що під час реконструкції в них вставили металеву пластину. Під час бомбардування Пергамон був частково зруйнований, і, якби не ця пластина, то пам’ятку античної архітектури було б знищено! В іншій залі нас чекали інші ворота – ворота богині Іштар. Вони захищали вхід до величного міста Вавилону, яке у перекладі означає «ворота до Раю».

Ці ворота присвячені богині війни і плодоріддя Іштар і були настільки прекрасними, що Геродот назвав їх одним із семи див світу. Про ці величні ворота, про стелу із законами Хамурапі, напівбиків-напівлюдей шеду та про виникнення цивілізацій Межиріччя розповіли нам семикласниці, однокласниці і тезки, дві Насті.

Далі у нас був чудовий пізнавальний квест. Кожна команда бігала по музею у пошуках відповідей на питання і виконуючи завдання, розроблені ще перед подорожжю. Ми фотографували, замальовували, відшукували і рахували, розглядаючи експозиції славетного музею. Нашій команді найбільше сподобалося малювати контурну карту.

І дощ, що цього дня йшов у Берліні, зовсім нам не заважав!

Текст: Марія Петренко та екіпаж «Капітошки», редакційний супровід – Олена Крамарева

Ми і вроцлавські гноми

«Вроцлавські гноми», саме так називався квест, у якому ми всі брали участь дорогою з України до Швеції. Ми – це учасники проекту “Усі ми свої, бо усі ми – діти”. Наступний етап нашого проекту мав відбутися у шведському місті Ґетеборзі. А шлях наш лежав якраз через польський Вроцлав, місто, серед цікавинок якого є й знамениті гноми.
Изображение
Усі екіпажі мали змогу перевірити свій зір, розім’яти спину і добре роздивитися це польське місто, адже гномів ми шукали і на підлозі, і на будівлях і навіть на стовпах.
Екіпаж «Супергноми» цілком виправдав свою назву: вони знайшли аж 35 (!) гномів. Непогано, як на початок, однак є куди рухатися наступного приїзду, бо стверджують, що всього вроцлавських гномів більше ста! Вдалося взяти інтерв’ю в учасників екіпажу-переможця і з’ясувати, що найбільше їм сподобались гноми Drundek, Capgenzium і Bartonik.

Капітан команди “Супергноми”:
Нашій команді дуже сподобався квест. Ми шукали гномів скрізь. Іноді ми бачили гномів навіть там, де їх не було. Крім того, ми не тільки шукали гномів, а й просто гуляли по містом і фотографувалися біля цікавих місць.

Гуляючи містом, розглядаючи краєвиди та розшукуючи “краснолюдків” (так чудернацько називають поляки гномів), ми знайшли ресторан української кухні «Хортиця». Було приємно, наче привіт з України. Однак після прогулянки всі пішли їсти до ресторану з традиційною польською кухнею. Бо ми ж таки у Польщі! Крім того, кожен екіпаж спробував вроцлавського морозива.

Після цієї надзвичайної і захоплюючої подорожі ми вирушили до Берліну – наступної нашої зупинки на шляху до Ґетеборгу.

Текст і фото: Данило Остапюк

Начало гетеборгского приключения

26 марта все участники проекта “Все мы свои, потому что все мы – дети” отправились в далекий путь – в шведский город Гетеборг, где пройдет следующий этап нашего проекта.


Нас было много, и мы были решительно настроены провести эти две недели в кругу друзей, изучая культуру и историю Европы. И вот наша компания отправилась поездом во Львов. И здесь все команды встретились и познакомились: “Супергномы”, “Зубастики” и “Капитошки”.

 В дороге все экипажи сдружились и даже успели выполнить несколько заданий. Была дружеская атмосфера, и никто даже не думал ложиться спать, весь вечер мы играли в игры, которые были интересны всем: от «морского боя» до «мафии». 

Каждый из нас доволен началом основания новой неразлучной семьи. Все абсолютно уверены, что нам будет по-необыкновенному весело.

Текст: Екатерина Касьяненко

Хага – серце Ґетеборга

На південному заході Швеції є чудове місто Ґетеборг, одне з найбільших та найгустонаселеніших міст цієї країни. Саме ним сьогодні здійснила прогулянку
наша група – учасники проекту “Усі ми свої, бо усі ми – діти”.

Що ж очікувало нас?
Ми відвідали історичний центр Ґетеборга район Хага. Всі будівлі тут старовинні або виконані у старовинному стилі. Нижній поверх будинків – кам’яний, а верхні – дерев’яні. Шведи вирізняються своєю відкритістю, тому на вікнах відсутні штори.

Темп життя у цьому районі міста розмірений і спокійний. Через це шведи мають багато часу на такі буденні речі, як прогулянка з собакою чи дружнє спілкування за чашкою кави. Також це місце багате на різноманітні цікаві крамнички і кав’яреньки. Можна порозглядати старі антикварні речі чи неймовірні іграшкові будиночки, зазирнути у крамничку з мумі-тролями чи посмакувати якоюсь суто шведською стравою.

Неподалік від Хаги знаходиться головна в місті фортифікаційна вежа, що була заснована ще за часів Карла XII, однак з того часу, на щастя, так і не здійснила жодного пострілу.

Під час прогулянки ми дізналися багато нового та цікавого. Зарядилися позитивними емоціями. Відкрили для себе маленьку частину Швеції. Коли ми поверталися, місто запалювало вечірні вогні. Закінчувався наш перший день у
Швеції.

Текст: Марія Дмитрієва