Робити хороші справи разом із друзями

Напевне, найбільша радість – це робити разом хороші справи. Минулого тижня наш гурт зміг відчути це. У нас з’явилися нові друзі – учні зі школи Мустафакемальпаша (м. Бурса, Туреччина). Спершу ми з ними листувалися, а потім вони приїхали до нас на декілька днів! Ми провели разом незабутній тиждень і встигли зробити чимало хорошого і цікавого.
Наприклад, у п’ятницю, передостанній день їхньої подорожі, ми разом підтримали багаторічну шкільну традицію – поїхали до геріатричного пансіонату вітати з Великоднем бабусь та дідусів, дарувати їм спечені нами пасочки.

До речі, наші гості допомагали нам розмальовувати та прикрашати паски, можливо, саме тому цього року вони вийшли, як ніколи, ошатними. Всього до пансіонату ми повезли 290 пасок – апетитних, рум’яних та яскраво прикрашених.

Наші друзі не знали української, але, вручаючи пасочки, вони щиро посміхалися і говорили декілька слів англійською, а ми перекладали їхні звертання бабусям та дідусям. Разом ми встигли обійти усі 5 поверхів пансіонату і привітати кожного мешканця. Наші гості показали себе справжніми волонтерами: не боялися іти на контакт і допомагали нам в усьому. А дехто з них фотографувався з бабусями та дідусями, що також єднало і дарувало теплі почуття.

Напевне, саме допомога наших друзів під час виготовлення пасок та привітання мешканців пансіонату і зробила цьогорічну акцію «З Великоднем!» особливою.

Текст: Олександра Говорова
Фото: Єлизавета Попова

Пригоди на «Мисі Доброї Надії»

Центральною подією минулого тижня у нашій школі, безумовно, був приїзд наших друзів із Туреччини. Ми слухали їхні розповіді про нову і незнайому країну, розповідали про рідну Україну, проводили різноманітні квести, ігри, акції, щоб швидше порозумітися і здружитися. Таких спільних справ у нас було багато, але, мабуть, візит до канатного парку «Мис Доброї Надії» запам’ятався всім найбільше!

Отож, 28 квітня ми рушили до місця, де у всіх моментально з’являється добра надія на те, що вдасться не впасти з канатної дороги, натягнутої між стовбурами дерев.

Дорога до Мису, яку ми здолали, була довгою – аж цілих 20 хвилин, а можливо, і всі 30! Але нецікавою вона була хіба що для водія, оскільки він не знав англійської. А ми в цей час жваво спілкувалися і жартували, а коли наш словниковий запас був вичерпаний, були готові співати шкільні пісні разом з нашими турецькими партнерами.

По приїзду до канатного парку наш великий гурт розділився на три групи. І ми і рушили випробовувати сміливість товаришів і, звісно, свою. Ми обережно рухалися по канатах, раділи, коли долали особливо складний етап, сміялися, намагалися підтримати тих, кому було найважче… Ці складні перешкоди навчили нас працювати в команді і допомагати один одному.
Ми взяли інтерв’ю у наших гостей, щоб дізнаться про їхні враження від змагання.

Ruslana: Sema please, tell us, what`s your impressions of visiting to the rope park?
Semа: It was cool and fun.I was full of positive emotions.
Ruslana: Were you afraid of height?
Sema: No, I was not afraid because I had true friends who always helped me in different situations!
Ruslana: So Sema did you like spending the day in the rope park? And if you come to Poltava next year would you like to visit this park again?
Sema: Yes, I liked it so much !!! I hope we will have a lot of interesting things like this one.
Ruslana:Thank you for your interesting thoughts, Sema.

Ruslana: Hilal, please, tell us your impression of visiting to the rope park?
Hilal: I liked this action so much. It was so interesting experience for me
Ruslana: Were you afraid of height?
Hilal: Yes, I was afraid so much.
Ruslana: So, Hilal,did you like spending the day in the rope park? And if you come to Poltava again would you like to visit this park one more time?
Hilal: Yes it would be nice. But only together!!! Ad I also want to say thanks to all the pupils who were near all the time)))
Ruslana: Thank you for your interesting answer, Hilal!

Одним словом, наша поїздка була неперевершеною! Ми поверталися із відчуттям, що поряд – друзі, з якими ми пройдемо ще безліч перешкод! І здолаємо їх разом! Якщо не справами, то поглядом!

Текст: Руслана Криворучко
Фото: Єлизавета Попова

Стежками рідної землі разом із турецькими друзями

Довгоочікувана подія квітня – візит до школи друзів з Туреччини – не могла обійтися без знайомства з українською культурою. Саме для них ми і підготували концертну програму «Стежками рідної землі».
Чи вдалося за дві години концерту відкрити гостям барвисте і творче життя українського народу? Ось що думають про це його учасники.

Культура кожного народу неповторна і унікальна. Саме завдяки культурному різноманіттю наш світ можна пізнавати тисячі років. Ми відкрили для себе турецьку культуру, і сподіваємося, долучили їх до перлин української. У нас усе так по-різному, але саме це і є найцікавішим!
Руслана Криворучко

Наша підготовка почалася ще на минулому тижні. Ми готували пісні, таночки, сопілчані номери та щедрівницьку програму. Одним словом, усе, щоб познайомити наших гостей із яскравим українським мистецтвом. А коли настав день виступу, у школі розпочалася cправжня метушня: хтось шукав костюми, хтось нервово повторював сопілчаний номер чи танок, хтось робив концентну зачіску. Хвилювалися усі. Зате під час концерту так приємно було бачити захоплені очі наших друзів!
Катерина Ткаченко

Наш ансамбль народних інструментів «Обрій» підготував п’ять народних мелодій, і серед них – знаменитий «Щедрик» в обробці Леонтовича, що у всьму світі вважається візитівкою різдвяних свят. Ми показали, як в Україні водять козу, бажали щастя і добробуту, а також ворожили гостям. До речі, циганочки поворожили і турецьким друзям, до того ж – турецькою мовою! І як тільки вони її за кілька днів вивчили! Звісно, були в нашому концерті й танці та пісні – ніжні і лагідні, гарячі і веселі.

Напевно, нам вдалось передати запальну вдачу нашого народу, адже на фінальній пісні «Україна», авторства Тараса Петриненка, було відчутно фантастичне єднання сцени і залу, відчутно, що наші серця билися в одному ритмі.
Олександра Говорова

І коли на сцену, яку люб’язно надав Полтавський університет економіки та торгівлі, піднялися гості, стало зрозуміло, що, хоча «у нас усе по-різному», бажання пізнавати і цінувати світ одне одного – спільне. І ця зустріч – тільки початок!

Текст: Олена Крамарева

Ми провели незабутній тиждень з новими друзями

Мережа міжнародних контактів нашої школи минулого тижня розширилася на схід. З 23 по 30 квітня ми радо приймали делегацію школи з м. Бурса, Туреччина. Семеро старшокласників гімназії району Мустафакемальпаша, її директор та його заступник вперше брали участь у подібному шкільному візиті, тож ми доклали усіх зусиль, щоб ця зустріч їм запам’яталася теплою і гостинною.

Турецькі учні відвідували шкільні заняття з англійської мови і брали участь у справах шкільного гурту. Наприклад, разом з нашим волонтерським загоном випікали паски та відвозили їх у Горбанівський пансіонат для людей похилого віку. Також учні нашої школи провели для гостей екскурсію містом, а ще відбулися футбольний матч дружби та екстремальні розваги у спортивному комплексі “Мис Доброї надії”.

Турецька делегація відвідала музей українського гончарства у с. Опішне, взяла участь у міських великодніх святкуваннях у Корпусному парку, а також зустрілася з представниками ПУЕТу, які ласкаво запросили майбутніх абітурієнтів навчатися у Полтаві. Зрештою, гостям і батькам було запропоновано яскравий концерт “Стежками рідної землі”, у якому ми презентували наші здобутки в музиці, хореографії та співі.

Гості мешкали у родинах наших учнів, що сприяло як кращій інтеграції, так і цілодобовому практикуму англійської мови.

Можемо з упевненістю сказати, що цей візит поклав ще одну цеглинку у міцну будівлю дружби наших народів і став початком співпраці між нашими школами. Зокрема, представники керівництва обох шкіл підписали офіційну угоду про співпрацю.

Текст: Наталка Дмитренко

Найгірший день – прощання з друзями

Цілий тиждень гостювали у нас турецькі друзі. За цей час ми встигли потоваришувати, дещо дізнатися про турецьку культуру і навіть трохи вивчити турецьку мову. Та ось настав день прощатися.

Ми давно готували різні подаруночки, сюрпризи, щоб приїхавши додому наші друзі мали якусь маленьку згадку про нас та нашу країну.

Оскільки це був Великодній тиждень, ми їм подарували пасочки. Вони мусульмани, та все одно дуже зацікавилися цим українським обрядом і з радістю прийняли цей подарунок.

Наступним сувеніром був рушник, вишитий своїми руками. Планувалося, що ці рушники вишиють учні сьомих, восьмих та десятих класів, та врешті їм допомагала це робити уся школа.

П’ятий клас підготував особливий подарунок: картини, намальовані петриківським розписом. До речі, кожен п’ятий клас нашоъ школи вчиться малювати петриківку, це не так уже й важко, але так красиво!

А наостанок нашим друзям ми подарували карту України, де є і наше місто Полтава, а у куточку позначили місто Бурсу, звідки родом вони. Щоб тримати одне одного у полі зору.

Нам так не хотілося прощатися! За цей тиждень ми дуже здружилися і навчилися знаходити спільну мову у будь-яких ситуаціях – навіть коли не вистачало англійських слів. Розлучатися було важко, і ще довго ми стояли і махали руками автобусу, що від’їжджав у далечінь.

Ми сподіваємося, що у нас буде шанс відвідати Туреччину, бо нас вже запрошували в гості, і ми цьому дуже раді!

Текст і фото: Марія Петренко