Свято Нand made

Вже зовсім незабаром до нас завітає свято усіх дітей. Щоб зробити його незабутнім та захоплюючим, на цьому тижні ми провели мозкову атаку до 1 червня – нашого дитячого свята. І ось, що у нас вийшло.

День захисту дітей – чи не найочікуваніше свято у нашій школі. Чому? Все дуже просто – ми створюємо його своїми руками. Ми завжди намагаємося зробити його особливим. Наприклад, у минулому році учні влаштували грандіозне обливання, було неймовірно весело та радісно, хоча мокрими були абсолютно всі і абсолютно повністю. Ми їли морозиво, грали у різноманітні ігри, веселилися.

Цікава традиція – добиратися 1 червня до школи дитячими засобами пересування: на роликах, велосипеді, скейті.

А ще ми влаштовуємо вогники по екіпажах. На свіжому повітрі, зі смачною їжею і приємною розмовою. Наші вогники допомагають більше здружитися, дізнатися один про одного, знайти спільне між нами.

Особливою і важливою частиною свята є волонтерство. Ми відвідуємо дитячий інтернат у Микільському і намагаємося створити там для дітей справжнє свято. Даруємо їм морозиво та іграшки, разом розважаємося. Часто їздимо до дитячої лікарні: даруємо хороший, святковий настрій і приємні сюрпризики онкохворим діткам. На думку наших учнів, свято повинно бути усюди.

Цьогорічне свято обіцяє бути не менш захоплюючим. Ідеї були новими, особливими, креативними. Під час мозкової атаки був неймовірний ажіотаж і панувала творча атмосфера. Тож ідей було багато!

Ось деякі з них: поїдання морозива, малюнки біля школи, відвідування Микільського інтернату та дитячої лікарні. Один з екіпажів придумав нову і дуже цікаву ідею – розпитати вчителів та створити плакат історій з їх дитинства. Розваг було теж запропоновано чимало. «Влаштувати святкову ігротеку, потанцювати на дискотеці, поспівати караоке», – лунали ідеї екіпажів.

Відчувалося, що кожен прагне створити хороше свято. Тож сподіваємося на незабутній та повний вражень день, створений нашими руками.

Текст: Катерина Ткаченко

Під небом Шиллера, Гете і Гейне

А ви читали безсмертну лірику Гете? Вивчили напам’ять всесвітньо відому баладу Шиллера “Рукавичка”? Полюбили життєрадісні і чудернацькі віршики Гейне? Якщо ні, то це тому, що ви пропустили літературознавчу справу, названу вишуканими і романтичними пушкінськими рядочками “Під небом Шиллера і Гете…”

Розпочалася вона ще в суботу, і була вона присвячена усій Німеччині, бо ми вирішили з нагоди Дня Європи відкрити для себе саме цю країну.
Але інформації було так багато, що ми не вмістили все у три години. Тому на тижні ще ціла пара у нас була присвячена великим поетам німецького народу. 9-11 класи підготували розповіді і вірші, а решта – тільки вірші: німецькою та у перекладі.

Виявляється, Шіллер і Гете були дуже гарними друзями, але коли вони зустрілися вперше, то перекинулися лиш декількома словами. І обидва залишилися не найкращої думки один про одного. А от під час другого побачення зародилася їхня дружба – ідеальна чоловіча дружба, варта наслідування.

Один рік у їхньому житті був особливим. 1797. Літературознавці назвали його Роком балад. Ці 365 днів між Шиллером та Гете тривало таке собі поетичне змагання. Але, на мою думку, воно було не зовсім чесним, адже Шиллер до цього ніколи ще не писав балад. Хоча так одразу і не скажеш! Зрозуміло, що перемогла дружба, адже Гете, вже обізнаний у цьому жанрі, допомагав Шіллеру із сюжетами і давав усілякі поради.

Нас усіх дуже вразила героїчно-літературна смерть Генріха Гейне. У 1848-ому році поета паралізувало. І хоча він 8 років не міг рухатися, а тільки лежав, поет все одно продовжував писати! І казав, що це єдине рятує його від болю.

Такими дивовижними людьми були ці поети, їхня творчіть не може не вразити і не може не закохати у себе. Вічні імена світової літератури: Гете, Шіллер і Гейне!..

Текст і фото: Марійка Петренко

Творча справа «Німеччина – це Європа»

У суботу 21 травня Україна відзначала День Європи. До цього дня в нашій школі, як і в усій Україні, відбулися цікаві активності.

Головною європейською країною для нас стала Німеччина, країна, мову якої ми вивчаємо.
Спершу ми по екіпажах представляли географію Німеччини, її систему управління, адміністративний поділ, культурні, історичні та туристичні родзинки її федеративних земель.

А потім одинадцяти- та десятикласники розповідали видатних німецьких композиторів. Німеччина подарувала світу таких неперевершених митців, як Бетховен, Бах, Вагнер, Гендель, Глюк, Мендельсон. Кожен із цих композиторів – геній і надзвичайно працьовита людина. Про життєвий і творчий шлях кожного з них та про цікавинки німецької музики ми мали змогу дізнатися саме у день Європи.

Ось декілька слів учасників цього проекту.

«Мене дуже зацікавило, як влаштований уряд Німеччини. Я й не замислювалася, що у Німеччині, крім канцлера, є ще й президент. Надто вже харизматична особистість у Ангели Меркель!» – сказала Катя Ткаченко.

«Мені дуже сподобалося слухати музику німецьких композиторів. Відкриттям для мене був Ріхард Вагнер. Виявляється, що його творчість надихає «Рамштайн», тож можна сказати, що й він причетний до такого стилю музики як метал», – поділилася враженнями Соня Куцина.

На нашу спільну думку цей День Європи у нашій школі пройшов дуже цікаво і справді відкрив нам таку цікаву і впливову складову Європейського союзу як Німеччина, дав можливість заглибитися у її звичаї і відкрив її багатющу культуру.

Текст: Данило Остапюк, редакційний супровід – Олена Крамарева
Фото: Марія Петренко

Під небом Шиллера і Гете…

Традиційно у третю суботу травня, у цьому році вона 21 числа, відзначається Всесвітній день Європи. З цієї нагоди ми вирішили заглибитися у культуру країни, яка дала світу уславлених философів, музикантів і поетів, – Німеччини. І зараз вивчаємо творчість найвідоміших німецьких письменників.

Шиллер і Гете… Знайомство из ци про цих надзвичайно цікавих поетів ми мали змогу дізнатися 14 травня. Жили вони у 18–19 ст. у Німеччині. У них були схожі долі, адже їхні батьки хотіли бачити юристами або медиками, але їм вдалося відстояти право на свій власний життєвий шлях.

Незважаючи на те, що за життя Гете користувався більшою популярністю, ніж Шиллер, суперництва між двома видатними поетами не було, а була дружба і взаємна підтримка. Гете безкоштовно писав статті для журналу Шиллера “Орен”, а Шиллер в свою чергу сприяв уславленню імені Гете. Він буквально примушував старшого колегу продовжувати роботу над “Фаустом”, хоча той намагався кинути трагедію недописаною. Вони разом працювали над баладами. Їхня дружба стала зразком творчого союзу, ідеалом, вартим наслідування.

Шиллер написав багато відомих творів, таких «Розбійники», «Підступність і кохання», «Вільгельм Телль». А його «Ода до радості» стала гімном Євросоюзу. Гете в свою чергу відомий за «Фаустом», «Стражданнями юного Вертера», «Вільгельмом Мейнстером». І обидва поети залишили прекрасний поетичний спадок.

​Нашим старшокласникам було дуже цікаво поринути у творчість цих поетів.

Олександра Говорова:
Мене вразив Рік балад, і те, що у них була настільки міцна дружба, що вони впливали і на життя один одного і на творчість.

Катерина Ткаченко:
Мене вразило, що їхня дружба тривала дуже довго, і що це була не просто дружба, а продуктивна співпраця.

Данило Сергієнко:
Мене найбільше зацікавило те, що Шиллер і Гете були справжніми друзями. Але між ними тривала справжня, чесна конкуренція.

Ми уже встигли вивчити вірші Гете і Шиллера – в українському чи російському перекладі, і без перекладу – німецькою. І розпочали вивчати «Фауста». А скоро поетичний вечір, присвячений великим німецьким поетам. Заглиблення у німецьку літературу триває.

Текст і фото: Данило Остапюк

Хто живе поруч із нами на рідній землі?

Для того щоб люди пам’ятали, наскільки великими інструментами є діалог і взаєморозуміння, у 2002 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 21 травня Всесвітнім днем культурного різноманіття в ім’я діалогу та розвитку. І ось як наша школа його відзначила!


«Україна поліетнічна» – так називалася наша, присвячена цьому дню, справа. І це і справді так! На території нашої України жили (і живуть!) так багато різних етносів: гуцули, скіфи, кімерійці, кримські татари, українці-козаки… У кожного – своя культура, своя історія, свій відведений життям час. Наші екіпажі готували доповіді про про Галичину і Волинь, про Запоріжжя і його славних козаків, про Кримський півострів… Інформації було так багато, що встигли розповісти тільки три екіпажі.

Ми познайомилися з народними танцями цих регіонів. Виявляється, багато рухів у нас є спільними! Ми послухали народні пісні. Мелодії частіше запальні й веселі, лише інколи – сумні мотиви. Наш народ уміє радіти!

Варто замислитися: як багато різних людей живе поряд із нами, і як багато жило до нас на тій самій землі, де живемо зараз і ми! Це достатнє підгрунтя для того, щоб завжди поважливо вести саме діалог, а не війну. Бо тільки так можна досягти миру і розвитку!

​Текст: Марійка Петренко

Знайомтеся – музеї!

Це величні, красиві та надзичайно цікаві споруди, де можна з головою зануритися у якусь тему, геть забувши про час. З нагоди Всесвітного дня музеїв у наших батьків була чудова нагода віртуально перенестися у п’ять найцікавіших музеїв Європи, де побували наші учні під час молодіжних проектів у Європі.

Вони і розповіли усьому гурту і батькам про знаменитий Музейний острів у Берліні та його славетний музей Пергамон, про берлінський музей природи і данський колоролівський палац Кронборг, колись – Ельсінор, де розгорталися дії шекспірівського «Гамлета», про Ґетеборзький художній музей, музей природи та техніки Юніверсум і про стокгольмський Скансен.

Ми дізналися про культуру Вавилонської цивилізації, про ворота богині Іштар – одне із семи найбільших чудес стародавнього світу, крилатих биків шеду, Пергамський вівтар Зевса, про закони Хаммурапі та клинописну писемність. Це була чудова нагода розповісти батькам та одношкільникам про найвизначніші картини ґетеборзьского зібрання – полотна Рубенса, Арчимбольдо, Кольєра, Шагала, Кандінського. І багато хто із батьків захотів побачити все це на власні очі.

І їх можна зрозуміти, адже кожен із цих музеїв – справжній шедевр. В берлінському музеї природи, наприклад, є найбільші у світі скелети динозаврів, які, якщо на них подивитися через особливі окуляри, обростають м’язами, шкірою і навіть… починають бігати. А в ґетеборзькому Юніверсумі можна відчути себе рибою – там є величезна зала-акваріум, космонавтом – є цілий відділ, присвячений Всесвіту. Тут можна експериментувати, ставити досліди, до всього торкатися, грати… Словом, робити усе, що часом так хочеться робити в музеї, але зазвичай не можна.

​І бажання якнайбільше розповісти, і бажання якнайбільше почути були настільки великими, що про музей західного мистецтва у Києві, Новий музей у Берліні та плани Німеччини на масштабну реконструкцію Музейного острова розповісти не встигли. Тож проект «Діти для освіти батьків» чекає на продовження!

Текст: Олександра Говорова, редакційний супровід – Олена Крамарева
Фото: Олександр Федій

Готуємося до Міжнародного дня біорізноманіття

Наближається день, важливий для людства не менше, ніж день Незалежності США або Різдво. Цього дня ми маємо замислитися про стан довкілля і майбутнє людства. Задля цього Генеральна Асамблея ООН у 2000 році і проголосила 22 травня Міжнародним днем біорізноманіття.

Наш шкільний гурт вважає, що цей день важливий не тільки для маштабних організацій на зразок ООН чи Ґрінпіс, а й для нас, звичайних учнів, бо ми усі разом маємо не допустити зникнення з лиця землі популяцій тварин.

Як асоційована школа ЮНЕСКО та екологічно свідомі люди ми цей день відзначаємо щороку. Проводимо екологічні акції і наукові конференції, знайомимося зі сторінками Червоної Книги або представляємо світ тварин за книгами письменника-природолюба, засновника уникального Джерсійського зоопарку Джеральда Даррела.

А цього року ми плануємо організувати конференцію, на якій будуть представлені різні види тварин: і ті, що живуть на планеті Земля, і ті, що вже вимерли через необачну діяльність людини, і ті, що занесені до Червоної книги. Оскільки для того, щоб діяти, треба мати знання, то наша місія цього року полягатиме у здобутті інформації про різноманітні форми життя на нашій планеті.

Як саме можна допомогти зберігти біологічне різноманіття, якщо ти лише дитина, або навіть дорослий, але без високої державної посади? Дуже просто: звертай увагу на екологію, зберігай природні ресурси, не забруднюй довкілля, не думай, що це щось поза тобою! Існує безліч способів… тому будемо шукати, діяти і обов’язково матимемо результат.

Звісно, увесь світ ми не змінимо, але, приєднавшись до прогре станемо ще однією складовою позитивних змін.

Текст: Руслана Криворучко, редакційний супровід – Олена Крамарева

Kan jag få se menyn?

Ви думаєте, ми розмовляємо з нашим гостем, паном Петером Бенгтссоном, розмовляючи англійською? Ні. Цього уроку нам довелося говорити шведською! І ми сподіваємося, що наші щойно набуті знання знадобляться нам у подальшому житті.

Ми вивчали шведську лексику, пов’язану з їжею та її замовленням. За нашими спостереженнями, шведські слова дещо схожі на англійські. Наприклад, слово “чай”. Шведською – “te”, англійською – “tea”. Але були слова і схожі на українські! Ось, наприклад, слово “шинка” шведською – “skinka”[хінка].

Ви спитаєте, чому так вийшло? А це все шлях “з варяг у греки”! Вікінги перейняли у нас це слово, або давні русичі його в них перейняли – це не так уже важливо. А от думати, що у кожного слова є якась історія, дуже цікаво.

​Тож як робити замовлення у кав’ярні? А ось так!
– Kan jag få se menyn? / Чи можна меню?
– Ja, van onskar du beställa? / Так, що ви бажаєте?
– Jag onskar… / Я хочу… 
І вказуєш те, що ти хочеш.

– Шведська дається мені з певними складнощами, як і всі іноземні мови. Але вона мені сподобалася і, можливо, я буду її вивчати в майбутньому, – так каже учень 9 класу Сергій Трусов.

– Згодьтеся, що відвідуючи будь-яку країну, ви одразу хочете познайомитися з її кухнею. Але для цього треба піти до ресторану. Звичайно, добре, якщо ви знаєте англійську! Але в кожній країні варто розмовляти її державною мовою. Тож ви стаєте більш компетентними, а шведам буде приємніше розмовляти з вами, – ділиться думками дев’ятикласниця Настя Артюх, яка трохи розуміється на шведській мові.

Тож, шановні батьки учнів нашої школи, якщо ви поїдете до Швеції сім’єю, покладайтесь на вашу дитину! Вона вам допоможе, коли ви щось хочете замовити. 

Текст: Дмитро Нікулін, 8 клас
Фото: Єлизавета Попова

Это вовсе не странно, помнить о том, что когда-то касалось всех нас…

Одним із нашиз проектів під час періоду “Я і Перемога» був вогник під назвою “Моя родина у Другій світовій війні”.
Вже пройшло 9 Травня, але пам’ять у наших серцях живе і має жити. Особливо важливо знати про тих, хто є героєм саме твого роду, твоєї родини!
Ми маємо пам’ятати про ветеранів не тільки у День Перемоги, а все життя. Навіть тоді, коли людей, що завоювали для нас життя і мирне небо над головою, вже не стане. Пам’ять про героїв стосується кожного з нас і має жити вічно!

​Тож до 9 Травня кожен з нас намагався якомога більше дізнатися про наших дідусів, прадідусів і прабабусь, що брали участь у Другій світовій війні. Ми розпитували батьків, переглядали старі фото і сімейні реліквії. І на вогнику розповідали справжні життєві історії, показували фотографії і документи тих далеких часів. У кожного на війні була своя роль: хтось – розвідник, хтось працював в тилу, хтось поліг на полі бою…

Наприклад, Тимофій Тихонович Токарєв, прадідусь Каті Ткаченко, був піхотинцем. Під час бою його контузило, і він потрапив у німецький полон, але у 45-ому році його визволили американські війська. А потім трапилися таємнича історія, що називається долею. Його дружина дивом дізналася про місце перебування чоловіка і забрала його. Так щасливо закінчилася війна для родини Тимофія Тихоновича.

​Прабабуся Дані Остапюка брала участь у підпільній організації “Нескорена полтавчанка”, що описана у творі “Земля гуде” О. Гончара.

Кожен з цих людей однаково важливий і у рівній мірі зробив усе, що міг для Великої Перемоги.

Важливо знати того, хто захищав і піклувався про тебе, коли ти ще навіть не планувався на цьому світі.

Текст: Марійка Петренко

Памяти павших будем достойны…

9 травня – День Перемоги, свято, яке вже 71 рік відзначається усім світом! Поки що в нас є можливість поспілкуватися з людьми, що брали участь у жахливих подіях тієї страшної війни.

За будь-яких обставин кожне 9 Травня моя школа вітає ветеранів з цим визначним святом. Цій традиціїї стільки ж років, скільки й нашій школі. Пост пам’яті – так у нас називається, коли ти шануєш і пам’ятаєш тих, хто пожертвував своєю долею заради тебе і твого життя.

​І цей День Перемоги не став виключенням. Ми відвідали наших ветеранів, ми знаємо їх дуже давно, тому вони нам вже як рідні. Прийшли ми до них з букетом червоних гвоздик – символом цього свята – та листівкою. Деякі ветерани збирають усі листівочки, що їм дарували на це свято в один альбом, а потім перегортають і згадують з теплими словами.

І все ж таки це 9 Травня було особливим. Коли ти обіймаєш людину і розумієш: ще три-п’ять-десять років – і ти більше не зможеш подивитися в ці очі… В очі людини, що захищила тебе.

Поступово ти розумієш, що насправді ми – це і є те останнє покоління, що бачили їх на власні очі, і що зараз їм, як ніколи, потрібна наша допомога і підтримка.

Треба зробити все можливе, щоб пам’ять про цих людей залишилася в цьому світі назавжди!

​Текст: Марійка Петренко
Фото: Єлизавета Попова