Бабин Яр: щоб пам’ятати трагедію

30 січня відбулася дуже важлива подія – ми відвідали меморіальний комплекс Бабин Яр.

Був холодний січневий день. Від пам’ятника «Менора» екскурсовод пані Юлія Смілянська нас повела по сніговим заметам вглиб. І ми зрозуміли, що це і є Бабин Яр – одночасно величне і страшне місце. Ми йшли десь три з половиною кілометри. Це були страшні кілометри безжальних розстрілів, де убивали жінок, чоловіків, дітей – і нікому не було рятунку. 

Можливість врятуватися була одна – якщо не було паспорту і було свідоцтво про хрещення. Ми побачили могилу священника Олександра Вишнякова. Ціною власного життя він врятував кілька життів!

Але деякі люди вижили у цьому страшному місці. Нам розповіли історію Діни Пронічевої. Відповідно до розпорядження окупантів, вся її родина мала о восьмій годині ранку повинен бути з одягом і цінними речами на місці нинішнього Бабиного Яру, інакше – розстріл. Вона залишила дітей вдома і пішла зі старенькими батьками, так сказати, на розвідку. Почула постріли, підбігла до поліцая розпитати, що там робиться, і почула: «Всім кінець!» Діна зуміла впасти в яму за мить до пострілу, вижити і стати свідком злочинів у Бабиному Яру.

У Другій світовій війні загинуло, за офіційними даними, 60 мільйонів людей. У трагедії Холокосту – 6 мільйонів.

Зараз у світі все більшої ваги набирають ультраправі, і ніхто не знає, хто наступний: люди з іншим кольором шкіри, з іншою вірою? Все набирає обертів, як у тридцяті роки минулого століття. Ми не знаємо, що буде з нами.

Всі будемо жити довго і щасливо, як у казці? Загинемо в один день? Чи знову будуть винищені люди за за якоюсь однією ознакою?

Це покаже майбутнє. А майбутнє – це і ми з вами.

Текст: Тимур Голишенко