Ні! Я не умру! Я буду вічно жити!

Сьогодні, 25 лютого, день народження видатної, сильної духом людини — поетеси Лесі Українки. З дня її народження виповнилося 149 років, тобто наступний рік — ювілейний!

Вже є шкільною традицією проводити теплий літературний вечір на честь поетеси. До цього дня ми вивчаємо вірш, який найбільше припав до душі, та біографію Лесі. І, звісно, кожного року додаються певні завдання. Цього разу керівники проєкту «Поетичні світи» — одинадцятикласники створили атмосферу літературної дискусії, куди кожен прийшов із власним псевдонімом, щоб відчувати себе критиками чи літературознавцями.

«Я взяв собі псевдонім Морський, бо Леся Українка дуже любила море, часто жила біля нього, надихалася та писала. І також ім’я Лариса з грецької означає чайка — птах моря, а я читав вірш про море», — говорить учень 6 класу Микола Дмитрієв.

Тож у великій залі, у вишиванках, з ароматними свічками, біля портрета Лесі, який намалювала наша вчителька живопису Юлія Володимирівна, ми декламували вірші.

Учні 11 класу розповіли про малу батьківщину Лесі Українки — місто Новоград-Волинський, де вона народилася й провела перші роки життя. І продемонстрували світлини, зроблені під час подорожі Лесиними стежками.

«Я був в будинках Косачів і в Новограді, і в Колодяжному. Коли ти перебуваєш в одному з будинків, ти відчуваєш себе гостем родини. Гостем у білому будиночку Лесі в Колодяжному, а у Звягелі, здається, що тебе вітає молодий ще Петро Косач», — ділиться своїми спогадами Дмитро Нікулін.

А щоб вечір був поетичний вечір був цікавішим, кожен клас створив кросворд та виписав тільки епітети з віршів Лесі, а інший клас мав доповнити ці епітети словами, розвиваючи фантазію.

«Без надії таки сподіватись, жити буду — геть думи сумні!» — такими словами завершився наш літературний вечір. Поезія й сила Лесі Українки надихатимуть нас на гідні справи.

Текст і фото: Анастасія Артюх, 11 клас