Час поетичної вдячності та визнання

Сьогодні відбувся літературний вечір “Рядки, обпалені війною”. Читати напередодні Дня Перемоги поетичні свідчення нащадкам від героїв Другої світової – це шкільна традиція. А сьогодні переконалися, що школа – це не стіни. Бо хоча зустрілися на zoom-конференції й читали вірші віддалено, відчувалися трепет і єдність.

Ця справа – частина соціального проєкту «Поетичні світи» одинадцятикласниці Насті Артюх. Вона підібрала вірші, склала сценарій і навіть тренувала декламацію молодших одношкільників.

Кожен учень підготував читання вірша: лунали рядки Бориса Олійника, Костянтина Симонова, Сергія Орлова, Ліни Костенко, Юрія Левітанського. Учні 11 класу підготували декламацію шести глав знаменитої поеми Олександра Твардовського «Василий Теркин».

Діляться враженнями шестикласники:

– Це було дуже атмосферно! Цей вечір запам’ятається у моєму серці надовго, – говорить Микола Дмитрієв.

– Як мені сподобалися вірші! В мене аж мурашки по шкірі пробігали! Настільки чудові, що аж зазирнути хочеться туди, де воювали ці люди!
Нам багато чого розповідали, навіть старі фото показували! Дуже цікаво…
В моєму вірші розповідається про медсестру, яка рятувала бійців, що воювали за нашу країну. Юлія Друніна, так звали поетесу, не тільки про себе розповідає, а й про всіх медсестер! – ділиться Маша Глуховська

– Я декламував дуже гарний, глибокий і сумний вірш про 22 червня 1941 року – «Тот самый длинный день в году». Хочу сказати нашим ветеранам, нашим героям – що про них пам’ятаємо! Ними пишаємося! І ніколи-ніколи не забудемо! – це слова Давида Бичкова.

У шкільному розкладі цей фрагмент значився як «Час поетичної вдячності та визнання».

– Після часу визнання і вдячності я хочу написати, що я вдячний всім людям, які змогли перемогти фашизм! І вчителям, які нас вчать, для того щоб ми змогли попередити повторення цієї біди. Вічна Слава переможцям! – це написав у шкільні групі у вайбері Слава Гребельний.