Як нас зустрічала різдвяна Швеція

18 грудня, у переддень Дня святого Миколая, літак переніс нашу невеличку компанію до столиці Швеції Стокгольма. В аеропорту нас зустрів запах кави, троянд і ще чогось дуже приємного, що відразу налаштовувало на позитив і затишок.

Не дивлячись на похмуру й вітряну погоду, на те, що в дорозі ми були уже 10 годин, на душі панувало передчуття приємних вражень.


Ми мали попереду 6 годин у Стокгольмі, тому подалися до центру міста. За вікном пробігали найрізноманітніші будівлі: низенькі, високі, більш сучасного дизайну, менш… Поля та ліси, кам’янисті виступи граніту червонуватих відтінків, нескінченні загорожі вздовж доріг, прозорі й ненав’язливі.


На що відразу звернули увагу, то це на семисвічники, які трикутно сяяли ледь не з кожного вікна. При чому не лише із вікон житлових будинків, але і з офіційних установ, гаражів і навіть у вікнах стаєнь. Всюди погляд натикався на ці сяючі гірки, і мимоволі ти починав відчувати якимось обігрітим у цьому далекому від рідного дому куточку світу.

По приїзду до Стокгольма ми занурилися у вир цивілізації. Галасливі вулиці, закручені дорожні розв’язки, багатоповерхівки – все, що притаманне великому місту…
Залишивши багаж у камері схову, ми відразу відчули себе вільніше. І пішли шукати старе місто. Воно тут називається Гамластаном.

Практикуючи свою англійську, ми доволі швидко просувалися в потрібному напрямку. Переконалися в тому що, недарма це місто називають плавучим. Воно справді розміщене на островах. Архітектура тут найрізноманітніша.

Багато цікавих скульптур. Шведи, видно, люблять експериментувати в цій галузі.

Вже серед дня бачили доволі багато святкової ілюмінації. Був лише обідній час, але здавалося, що на вулиці вже упав вечірній присмерк – таким похмурим було небо. Тому вогники різдвяних композицій радували погляд з усіх сторін…


Гамластан – улюблене місце всіх туристів, у цьому ми переконалися відразу. Які мови тут тільки не почуєш! Тут багато невеличких площ, де зараз розкошують різдвяні ярмарки з їх святковим асортиментом. А скільки чудових сувенірних крамничок, затишних кафе та ресторанчиків, де можна посмакувати кавою, запашною випічкою, різдвяним гльогом та й взагалі ситненько попоїсти!

Ми підкріпилися традиційним для шведів салатом та популярною всюди лазаньєю. У кафе було людно. Багато з відвідувачів просто пили каву й спілкувалися. На невеликих вікнах – гарненькі завіски, різдвяні композиції по всіх куточках, свічки й маленькі лампи на підвіконнях, всюдисущий запах кави й тиха різдвяна музика – і ти розумієш, що життя прекрасне…


На Центральній площі нас зустріла Єлена Альман, наш шведський партнер. Вона люб’язно запропонувала прогулятися старими вуличками Гамластану й розповіла цікаві легенди, пов’язані з містом та його історією. Ми зайшли до церкви св. Миколи. Це було символічно, адже наступного дня – День святого Миколая. Там побачили дивовижну дерев’яну скульптуру: святого Георгія, що убиває дракона, захищаючи прекрасну дівчину. Нас усіх вразили давні (церква ця датується 1279-тим роком) кам’яні надгробні плити на її підлозі, велетенський орган та копія найдавнішого зображення Стокгольма, картини, що називається «Неправдиве сонце» (1632 року). Зовсім незвичним для нас став і старий чорний іконостас, оздоблений срібними барельєфами. Там знаходиться й велетенський семисвічник, подарований одній із шведських принцес. Величні готичні зводи, поєднані з бароковими прикрасами, захоплюють і вражають…

Після прогулянки старим містом нас чекала дорога до Гетеборга. Цей шлях ми мали подолати потягом. За вікном уже була темна ніч. Потяг мчав просто надзвичайно швидко. Бачили лише миготіння вогнів на ялинках та все ті ж семисвічники у вікнах…


До нашого хостела в Гетеборзі ми завітали майже опівночі. Втомлені і щасливі попили чаю й повкладалися спати. На підвіконні в нашій кімнаті всю ніч сяяв семисвічник…

Час кусати калиту!

Андріївські вечорниці – одне з найвеселіших та найбажаніших народних зимових свят. У давнину в цей день спритні хлопці кусають калиту – обрядовий корж, символ сонця. Дівчата ж ворожать на на свою долю.

Свято Андрія, або Калита, має велике і прадавнє коріння. Воно походить ще з язичницьких часів. Наші предки започаткували його, щоб показати богам, як вони бажають сонця, тепла, як прагнуть його дістати. Саме це й символізує обряд кусання хлопцями калити – обрядового хліба, що має форму сонця.


Вже багато років це одне з найулюбленіших зимових свят у нашій школі. До цього дня дівчата зазвичай готують вареники, балабушки (обрядові булочки, в яких запечені папірці з ворожінням), узвар, повторюють народні пісні та шукають мудрі загадки для хлопців.

Наші хлопці також добре готуються до цього свята – приносять викуп за калиту, готуються стрибати якнайвище, щоб її дістати, продумують програму свого представлення як найспритніших, найрозумніших – найудатливіших парубків! Ладнають коцюбу, домовляються про усілякі витівки та жарти. Клопотів усім вистачає!

Тож і цього року наші вечорниці вдалися на славу. Ще у переддень вечорниць дівчата зготували калиту, вареники, узвар та балабушки. Накрили ошатний стіл, заспівали андріївської пісні та розпочали ворожіння на долю і майбутнього чоловіка. Тут якраз прийшли хлопці і настав найвеселіший час – час кусання калити! Скільки було жартів, загадок – не злічити!

Калита цього року була таки добряча – ніхто з наших парубків її не зміг вкусити, але зате всім було весело. Потім кожен зміг пригоститися стравами і наспіватися народних пісень досхочу – у нас був пісенний батл між хлопцями та дівчатами.

​Перемогла, звісно, дружба, адже під кінець усі разом співали усім добре знайому й улюблену усіма пісню «Я піду в далекі гори». Яскраві костюми, кумедні народні жарти та обряди з калитою створили магічно приємну атмосферу вечорниць.

Так, вони цього року вдалися на славу, що й казати!

Текст: Олена Ульяніч, Олександра Говорова

13 грудня – День Люсії

День святої Люсії відзначається 13 грудня в скандинавських країнах — Швеції, Данії, Норвегії, а також у Фінляндії і на Сицилії.

Існує дуже багато легенд про Люсію. В одній із них розповідається про те, що Люсія жила в Середньовіччі і була дружиною шведського рибалки. Одного разу її чоловік відправився в море, але розпочалася буря. Нечиста сила, яка гуляла на Землі у цю ніч, погасила маяк, і тоді Люсія вийшла на високу скелю з ліхтарем, щоб освітлювати коханому дорогу до причалу. Чорти розсердилися, напали на дівчину, і вона загинула. Але навіть після смерті її привид стояв на скелі з ліхтарем.

Звичай наряджати Люсією маленьку дівчинку прийшов з Німеччини. Там у XVI–XVII століттях, у часи протестантської заборони католицького культу святих і особливо Святого Миколая, на Різдво з’явилася ідея замінити старого добряка Миколая на немовля Ісуса, якого зображувала Люсія.

​Зараз традиція святкування дня святої Люсії практично не змінилася. У Стокгольмі проходить церемонія вибору і коронації Люсії, яку наряджають у білу сукню і надягають їй вінок з палаючих свічок, після чого починається урочиста карнавальна хода. Шведська коронація проходить в національному музеї Скансен.

Одяг «королеви свята» символічний: біла сукня позначає невинність і чистоту дівчини; червоний пояс— мученицьку смерть; вінок — символ святості, а палаючі свічки — світло. У кожній школі також вибирають свою Люсію і влаштовують свята зі співами традиційних гімнів.

Сьогодні і в нашій школі теж відбулося свято Люсії. До цього дня кожен екіпаж мав підготуватися до брейн-рингу. Запитання були про Швецію, її культурні традиції та про свято Люсії. Було всього 74 питання і екіпаж “Kingsmens” переміг у цьому змаганні. Також до цього дня всі дівчата вивчали пісню “Санта Люсія” українською та шведською мовами.

Увечері, коли за вікном стало темно, дівчата, перевдягнувшись у білі сукні з червоними поясочками, а також із ялиновими віночками на головах, ходили по всій школі, співаючи цю пісню… Палали свічки, затишно пахли випечені нами до цього дня традиційні шведські булочки та перцеве печиво з кавою. Попереду Люсійної ходи йшла Кароліна Лемешко, яку обрали всі ми головною Люсією школи.

Головним критерієм для вибору було добре серце та кількість зроблених добрих справ від минулорічного Дня Люсії.

Затишно і світло було у всіх нас на душі. Завжди приємно відчувати, що ти умієш дарувати радість та світло тим, хто з тобою поруч…

Скоро, зовсім скоро Різдво!

Вдячність від Монтесорі-центру “Соняшник”

Волонтерська практика – невід’ємна складова нашого шкільного життя. Ми віримо, що змінити цей світ можна тільки примножуючи добро, турботу і порозуміння. За час існування школи “Паросток” наші учні та вчителі взяди участь у величезній кількості соціальних проетів та волонтерських акцій у Полтаві та за її межами. Можна впевнено сказати: є тільки одна річ, краща за вдячність тих, кому ми допомагаємо. Це – підтримка, наснага і обмін досвідом з однодумцями! Хочемо щиро подякувати колективу Монтессорі-центру реабілітації дітей-інвалідів “Соняшник” за добрі слова і таку важливу роботу, яку вони роблять!

В рамках волонтёрского проекта экипажа «Искорки» полтавской частной школы «Паросток» 12 октября 2015 года к нам пришли друзья и помогли провести игровое занятие с нашими малышами. Это был новый, интересный опыт как для ребят-волонтёров так и для нас. Все получили удовольствие от общения. Уходя от нас, капитан экипажа спросила: «Для вас наша помощь, действительно, была полезна?». То, что обычным детям кажется просто игрой, для наших малышей с аутизмом важный практикум в социализации и коммуникации. 
Педколлектив Монтессори-Центра реабилитации детей-инвалидов “Соняшник” выражает огромную благодарность школе «Паросток» за грамотную организацию внеклассной работы, в которой находится место доброте и дружбе!

Ельвіра Попова

Міжнародний день прав людини

Кожен із нас має певні права – на життя, на ім’я, на роботу. Для того, щоб звернути увагу всього людства на права людини, а також на те, що їх слід поважати, ООН встановила Міжнародний день прав людини. Він відзначається 10 грудня.


Щороку цього дня ми дізнаємося більше про права людини, про тих, хто віддав велику частину свого життя для того, щоб ми з вами мали свої права, затверджені законом.

Цього року під час нашої шкільної правової конференції ми дізналися більше про історію права – від законів Хаммурапі повідомлення про постаті та події, які передували встановленню сучасної правової системи.

Під час конференції ми створювали правову лінію часу, на якій відзначали поступ людства від давнини до сьогодення. Ми відкрили для себе безліч історичних постатей, що вплинули на розвиток сучасного правового механізму – того ж-таки Хаммурапі, Мойсея, Будду, Ісуса Христа, пророка Мухамеда.

Цікаво було дізнатися про легендарних людей, які формулювали найважливіші закони сучасного життя. Ми дізналися про Махатму Ганді та Мартіна Лютера Кінга, Елеонору Рузвельт та Нельсона Манделу, відкрили для себе метод ненасильницького опору пригноблюваних, розглянули прототип першого парламенту в світі (давній норвезький парламент Альтинг).

Ми зрозуміли, що ми, українці, маємо багату правову спадщину ще з часів Ярослава Мудрого та його збірника законів «Руська правда».

Дізналися, яке значення для розвитку прав людини мали Велика Французька революція та відміна рабства. Про те, що були колись жіночі бунти задля встановлення гендерної рівності…

Ми побачили, як історія розкриває перед нами поступ освоєння правового простору людством.

Насправді це дуже важливо – знати свої права і тих, кому ми за них завдячуємо.

Міжнародний день футболу

Футбол — найпопулярніший вид спорту в Україні та й у багатьох інших країнах світу. 10 грудня шанувальники найпопулярнішої гри у світі відзначають Всесвітній день футболу.


Організація Об’єднаних Націй ухвалила рішення про появу цього свята у зв’язку із постійно зростаючим інтересом людей різного віку й різних національностей до цієї захоплюючої гри.

За даними істориків, у футбол грали ще в Стародавньому Китаї. Перші згадки про цю гру датуються другим тисячоліттям до нашої ери.

Ми вирішили в цей день провести великий шкільний матч. Робити традиційний футбольний матч до Дня футболу стало вже хорошою традицією в нашому гурті.

​Ми розділилися на 4 команди по троє гравців. Усі, хто не приєднався до футболістів, стали їх уболівальниками. Гра була надзвичайно весела та активна.

Переможцями у нашому змаганні стала команда Олександра Супрунця у складі з Машею Дмитрієвою та Настею Скабарихіною. Емоції азарту та щирого прагнення перемоги вщерть заполонили усіх, хто був у залі. Час спливав непомітно…

Ура, футболу і хорошій командній грі!

Міжнародний день людей з обмеженими можливостями

3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими можливостями.

Наш гурт по-особливому відзначив цю дату. Ми розділилися на дві групи. Одна відвідала Монтессорі-центр «Соняшник», а інша – Міський реабілітаційний центр для дітей з обмеженими можливостями.


Там ми спілкувалися з різними дітками, грали з ними в різні ігри, допомагали їхнім вихователям. Діти щиро раділи новим знайомим, гралися й співали разом із нами. Вони вражали своєю привітністю, відкритістю та щасливим виглядом. Не кожен із нас зможе так сприйняти зовсім незнайомих людей і так легко піти на контакт, як діти, із якими ми познайомилися.

Вони люблять рухатися, бігати, співати і уміють дарувати купу позитиву іншим. Після спілкування з ними, ми скоріше відчули власну обмеженість – в умінні відчувати та виявляти радість, у доброті, у щирості, в умінні бути відкритими до світу. Наше знайомство підтвердило думку: якщо хочеш бути щасливим – ніщо тобі не завадить.

​Ми хочемо відвідувати реабілітаційний центр якомога частіше!

Текст: Олександра Говорова

День народження друга

25 листопада народилася непересічна та визначна для нашого гурту людина – наш одношкільник Даник Остапюк.

Саме його влучні та розумні жарти не один раз веселили та підтримували учнів, його допомогу неодноразово оцінювали наші вчителі.
Для нього учні підготували цікаве свято, сповнене позитиву та теплих спогадів, і, звичайно, приємних подарунків. Під час святкування ми змогли ближче познайомитися з іменинником. Згадали, як Даник влучно, дотепно та лаконічно жартує, яких тварин любить і в які комп’ютерні ігри любить гратися.

​Привітання та подарунки були приємними, кожен учень особисто приєднався до свята: подарував листівку з теплими привітаннями та подарунок від себе.


Ми дуже раді, що нам вдалося привітати Даника, подарувати йому свято, що так йому сподобалося!

Текст: екіпаж “Холідейс”

Концерт класичної музики – це дивовижно!

Закликаємо всіх ходити на концерти класичної музики, бо, за враженнями школярів ПНВК «Паросток», – це дивовижно!

​25 листопада учні нашого навчального закладу відвідали концерт Полтавського симфонічного оркестру, який існує у складі Полтавського обласного Академічного українського театру ім. Гоголя й виник, власне, з театрального оркестру.

Розпочався концерт симфонією Фелікса Мендельсона «Італійська», що була вперше виконана в Лондоні 13 травня 1833 року під орудою автора. Незважаючи на успіх прем’єри, автор лишався незадоволений цим твором і симфонія була опублікована лише 1851 року, після смерті композитора. Складається вона з чотирьох частин. У кожній з них був різний настрій: спочатку стривожений, потім спокійний, далі веселий і знову бурхливий.

Далі оркестр зіграв «Концерт для скрипки з оркестром» Петра Ілліча Чайковського, що був написаний 1878 року, під час перебування композитора у Швейцарії. Перше виконання концерту відбулося в США за участі скрипаля Л. Дамроша. У Європі, а потім й у Росії виконавцем і пропагандистом концерту став скрипаль А. Бродський. Початково концерт був присвячений скрипалю Л. Ауеру, потім – А. Бродському. Ми мали змогу почути неперевершені три частини цієї симфонії. Цю симфонію оркестр зіграв із відомим українським скрипалем Андрієм Павловим (м. Київ), який виконував головну партію.

Останій твір, що був зіграний, – це Великий вальс («Озеро лебедів») з балету «Лускунчик». Саме цей твір учні сприйняли найкраще, бо виконання було швидким та бурхливим.

​Учням дуже сподобалася гра Полтавського симфонічного концерту й вони сказали, що хотіли би ходити на музичні коцерти частіше.

Враження учнів:
Маша Петренко: «Це просто чудово. Мені сподобалася симфонія Фелікса Мендельсона «Італійська».
Ліза Попова: «Я змогла сприйняти цю музику та насолодитися цим видом мистецтвом».
Настя Скабарихіна: «Цей концерт – це чудові враження та насолода».
Настя Артюх: «Цей концерт був дуже чудовий. Особливо перша частина симфонії «Італійська», що тривала близько 20 хвилин».
Даня Сергієнко: «Концерт – неперевершений. Більше усього сподобався твір Чайковського «Великий вальс. Озеро лебедів».
Соня Куцина: «Це був гарний концерт. Особливо сподобалася симфонія «Великий вальс. Озеро лебедів». Хотілося б ще відвідувати концерти цього оркестру».

Виступ з виставою “Щоденник Анни Франк”

18 листопада 2015 року в рамках Міжнародного дня толерантності в приміщенні Вищого навчального закладу Укоопспілки “Полтавський університет економіки і торгівлі” учні та студенти освітніх закладів нашого міста мали змогу подивитися виставу «Щоденник Анни Франк», створену вчителями та учнями ПНВК «Паросток» у співтворчості з відомим балетмейстером, заслуженою артисткою України Аллою Рубіною.  

В основу спектаклю покладена історія єврейської дівчинки, яка вела щоденник в період нацистської окупації Нідерландів. Вона 25 місяців ховалася зі своєю родиною в сховищі батьківської контори й писала про все, що бачила й відчувала.  Анна трагічно загинула в одному із фашистських концтаборів, але щоденник зберігся й був переданий  вцілілому в Освенцимі батькові Отто Франку, який і опублікував записи доньки, що стали правдивими свідченнями щодо злочинів проти людяності. Щоденник  був перевиданий більше, ніж 60 мовами світу.  

Уже кілька поколінь учнів школи «Паросток» через спектакль емоційно передають сутність ідей толерантності, неприйняття дітьми порушення прав людини у роки Великої Вітчизняної війни та наш час. Уперше виставу в Полтаві показали 8 років тому. За цей час юні артисти побували в багатьох містах України та за кордоном.


​У своєму щоденнику Анна Франк писала: “Як чудово, що ніхто не повинен чекати жодної миті, перш ніж почати покращувати світ”. Ось і ми не чекали та почали змінювати світ на краще. Ще у неї була дуже мудра думка: “Що зроблено, того не повернути, але можна запобігти, щоб це не сталося знову”. Ми у своїй виставі хочемо донести жах війни, щоб це більше ніколи не повторилося. 

Ми щиро вдячні всім, хто прийшов на нашу виставу та підтримав нас! 
                                   
                                                                                         Ліза Попова, учениця 8