Різдвяна Швеція: день четвертий

Сьогодні ми прокинулися доволі рано. Як і в усі попередні дні, із самого ранку нас супроводила приємна музика, яка лунала з усіх куточків хостелу. Поснідавши смачним та поживним шведським сніданком, до якого вже по-хорошому звикли, ми вирушили назустріч пригодам.


Діставшись центру міста, наша невеличка компанія розпочала пошуки порому. Ми мали сьогодні побачити Ґетеборг з моря, щоб подивитися на прибережну лінію міста та на його морські пейзажі. Ми оглянули з усіх боків приміщення Ґетеборзької опери та змогли побачити купу різноманітних кораблів та корабликів, поки шукали місце зупинки цього незвичного для нас гетеборзького транспорту. І от нарешті ми – на поромі! З радісними обличчями і паперовими стаканчиками гарячого шоколаду в руках, наше товариство милувалося чудовими краєвидами Гетеборга. Вони справді чудові! Паром рухався по воді так приємно і плавно, що здавалося, ніби ми не пливемо, а нечутно переміщаємося, тихенько летимо над поверхнею води.

Після цієї приємної подорожі містом наша команда націлилася на парк розваг «Liseberg». Відкриття парку чекала величезна черга відвідувачів. Ми придбали квитки й поволі увійшли за турнікет… Вау! Там було дуже класно! На вході нас зустріли різноманітні інсталяції: сніговики та припорошені снігом ялинки, різноманітного вигляду Юль Томте та пахощі солодощів і кави… У парку панувала різдвяна атмосфера. Ілюмінація та чудове прикрашення радували око. Різдвяними були і музика, і чудовий ярмарок. «Санта Люсія…» – чули ми знайомий мотив у виконанні хору дівчат, а потім – у виконанні чоловічого гурту… У безлічі маленьких крамничок – повно шведських різдвяних смаколиків та сувенірів. Неможливо не придбати собі хоча б декілька! Обідати ми пішли до незвичайного ресторану – вегетаріанського. Тут всі страви були приготовані без м’яса. Ми впевнилися, що шведські вегетаріанці дуже смачно їдять! Потім покаталися на деяких атракціонах і рушили назад: з повними торбинами сувенірів та гарними враженнями. Ввечері ми знову завітали до величезного торгового центру, щоб продовжити приємний передріздвяний шопінг.

Приїхавши до готелю, повечеряли, обговорили приємні моменти дня та спланували наступний. Перед сном ми переглянули чудовий фільм, який колись починали дивитися у школі – «Щасливого Різдва!» Кожен заснув із приємними враженнями, чекаючи на те, що принесе йому наступний день.

Текст: Анна Іщейкіна, Марія Дмитрієва, Олена Ульяніч

Різдвяна Швеція: день другий

Минув ще один день наших захоплюючих шведських пригод. День нових та цікавих вражень, які станють захоплюючими спогадами!

Перший ранок у Ґетеборзі зустрів нас похмурою погодою. Та чи може погода зіпсувати різдвяний настрій? Прокинулися всі навіть раніше, ніж домовлялися, хоча й втомилися з дороги. Але як можна спати, коли знаходишся у передріздвяному очікуванні?

Зібравшись із думками, поснідавши та одягнувшись, ми були до пригод. Наш партнер та чудовий друг Наталя зустріла нас у хостелі, і разом із нею ми вирушили у місто. Трамвай швидко переніс нас до першого пункту екскурсії – вулиці Брункспаркен та однієї з найкращих площ міста. На ній величаво височів пам’ятник засновнику міста – королю Густаву ІІ Адольфу.

Гуляючи містом, ми спостерігали дивовижну різдвяну ілюмінацію, що дуже пасує суворому обличчю Ґетеборга.

Найприємнішим відкриттям для нас стало дуже яскраве та витончене оздоблення вітрин у крамницях, деякі з них були надзвичайно вишукані. Різдвяна казка поступово оживала на наших очах. Прикрашення міста, особливо інсталяції у вітринах магазинів на центральних вулицях, – важлива подія у житті його жителів. Виявляється, щороку це важлива тема для міських обговорень.

Дуже важлива частина нашого графіка – це, звичайно, ланч. Цього дня ми мали змогу насолодитися супом. До речі, суп у шведів – дуже велика рідкість. У місті лише два ресторани, де можна його скуштувати. В одному з них ми й мали змогу побувати. Нам було запропоновано чотири супи на вибір. Чудово попоївши, ми вирушили на пошуки нових вражень.

Нашу увагу привернула церква, оздоблена у мінімалістичному шведському стилі. Шведи великі прихильники мінімалізму. Мабуть тому стіни їхніх лютеранських храмів лаконічно білі всередині. Жодних розписів, жодних ікон, все виконано в біло-коричневих тонах.

Але найочікуванішим місцем нашої прогулянки був, звичайно, різдвяний ярмарок. Шведські смаколики, ялинкові прикраси, різдвяні сувеніри… Неможливо було втриматися та не придбати подарунок.

Далі наша компанія прослідувала до королівської вежі Skansen Koran. Звідтіля можна було спостерігати прекрасну панораму міста, вкритого туманом…
Вечір ми провели у величезному торговому центрі. Нагулявшись досхочу по магазинах, придбавши сувеніри, ми ще встигли насолодитися виступом невеличкого симфонічного оркестру прямо там.

Сповнені чудових вражень, ми повернулися до готелю. За чаєм та культурознавчими розмовами про Різдво і про сьогоднішні пригоди й промайнув наш вечір. Бувай, Ґетеборг! Але лише на ніч, адже наступний світанок принесе нам новий день – сповнений нових пригод, відкриттів та передріздвяних радощів.

Текст: Марія Дмитрієва та Олена Ульяніч​

Різдвяна Швеція: день третій

Третій день нам подарував зустріч із високим мистецтвом. Ми відвідали Ґетеборзький музей мистецтва, де змогли побачити найбагатшу в світі колекцію скандинавського національно-романтичного живопису. Крім того, у цьому музеї представлені твори мистецтва п’яти останніх сторіч, серед яких є картини Ван Гога, Рембранта, Моне та Пікассо.

Як ми дізналися з історії цього музею, перші картини були надані сюди його жителями, на відміну від інших великих національних художніх музеїв, які беруть свій початок від королівських та князівських колекцій.


Під час огляду експозиції кожен мав знайти 5 творів, які найбільше вразять, дізнатися більше про них та їхніх авторів. Час пройшов у спогляданні та фотографуванні. Ми з’ясували, що Ані найбільше сподобалися картина Самюеля ван Хогстраатена, Маші – картина під назвою «Мессаліна Петера Северіна Кроєра, а Діма не зміг обрати найбільш вражаючу… Але побачене однозначно вразило усіх.

Після музею мистецтва рушили в IKEA. Там на нас чекало не лише знайомство із шведським дизайном, але й знаменитий шведський різдвяний обід… І це було просто чудово, адже ми вже добряче зголодніли! Отож, отримавши в касі спеціальні наліпки (які свідчать про те, що ми можемо тут їсти хоч увесь день), ми взяли до рук таці й почали практичне знайомство зі шведським різдвяною кухнею. Тут були м’ясні тефтельки, соус із журавлини, два види картоплі із рибою, усілякі шинки, паста із квасолі, три види червоної риби (солена, запечена, тушена – м-м-м!), овочеві салати, дуже смачненькі булочки з коричного тіста (теплі та духмяні), сосиски та смажені ковбаски… На десерт – чудова різдвяна каша, коричний кисіль, паперкакка і якась надзвичайно смачна запіканка… Але здається, що і це ще не все!..

Дещо придбавши, спробувавши на дотик усі можливі меблі, ми попрямували до хостелу. Тут ми провели вечір, переглядаючи черговий різдвяний фільм. На душі було затишно…


Який це чудовий час – очікування Різдва. Особливо у Швеції!


Текст: Олена Ульяніч, Анна Іщейкіна, Марія Дмитрієва та Дмитро Нікулін

Ким опікується святий Миколай

Спершу трохи історії. “19 грудня 270 році народився хопчина на ім’я Миколай. Його сім’я була заможною. Батько Феофан і мати Нонна були глибоко віруючими християнами і охрестили свого сина, що було на той час дуже рідкісно .
Змалку Миколай присвятив своє життя служінню богу. Ще молодим він став священником, а згодом – єпископом. Після смерті батьків Миколі дістався великий спадок. І він вирішує роздарувати це майно потребуючим. І здійснює цей задум протягом тривалого часу. Чудотворець Миколай вважається покровителем моряків і водіїв, бо не раз рятував кораблі під час штормів. Але найбільше Святий Миколай опікується нужденними і беззахисною малечею…” І у цій справі йому завжди потрібні помічники. І ми вирішили ними стати!

До цього дня наша школа готувалася дуже ретельно. Учні і вчителі випекли й розмалювали 300 пряників-миколайчиків! Продукти нам забезпечили відкрита громадська платформа “Нова Полтава”, фірма “Автомирплюс” та НВП “Промелектроніка”. Дуже дякуємо за гарне партнерство у хорошій справі!

Із цим пригощанням 19 грудня ми їздили у геріатричний пансіонат, в дитяче онкологічне відділення, а також до ветеранів Великої Вітчизняної війни. Ми співали пісні та дарували пригощання хворим діткам та самотнім бабусям та дідусям.

На нашу думку, нам вдалося бути справжніми помічниками Святого Миколая, і це принесло нам велике задоволення…

Зі святом усіх! З Миколаєм!

Текст: Анастасія Артюх

Як нас зустрічала різдвяна Швеція

18 грудня, у переддень Дня святого Миколая, літак переніс нашу невеличку компанію до столиці Швеції Стокгольма. В аеропорту нас зустрів запах кави, троянд і ще чогось дуже приємного, що відразу налаштовувало на позитив і затишок.

Не дивлячись на похмуру й вітряну погоду, на те, що в дорозі ми були уже 10 годин, на душі панувало передчуття приємних вражень.


Ми мали попереду 6 годин у Стокгольмі, тому подалися до центру міста. За вікном пробігали найрізноманітніші будівлі: низенькі, високі, більш сучасного дизайну, менш… Поля та ліси, кам’янисті виступи граніту червонуватих відтінків, нескінченні загорожі вздовж доріг, прозорі й ненав’язливі.


На що відразу звернули увагу, то це на семисвічники, які трикутно сяяли ледь не з кожного вікна. При чому не лише із вікон житлових будинків, але і з офіційних установ, гаражів і навіть у вікнах стаєнь. Всюди погляд натикався на ці сяючі гірки, і мимоволі ти починав відчувати якимось обігрітим у цьому далекому від рідного дому куточку світу.

По приїзду до Стокгольма ми занурилися у вир цивілізації. Галасливі вулиці, закручені дорожні розв’язки, багатоповерхівки – все, що притаманне великому місту…
Залишивши багаж у камері схову, ми відразу відчули себе вільніше. І пішли шукати старе місто. Воно тут називається Гамластаном.

Практикуючи свою англійську, ми доволі швидко просувалися в потрібному напрямку. Переконалися в тому що, недарма це місто називають плавучим. Воно справді розміщене на островах. Архітектура тут найрізноманітніша.

Багато цікавих скульптур. Шведи, видно, люблять експериментувати в цій галузі.

Вже серед дня бачили доволі багато святкової ілюмінації. Був лише обідній час, але здавалося, що на вулиці вже упав вечірній присмерк – таким похмурим було небо. Тому вогники різдвяних композицій радували погляд з усіх сторін…


Гамластан – улюблене місце всіх туристів, у цьому ми переконалися відразу. Які мови тут тільки не почуєш! Тут багато невеличких площ, де зараз розкошують різдвяні ярмарки з їх святковим асортиментом. А скільки чудових сувенірних крамничок, затишних кафе та ресторанчиків, де можна посмакувати кавою, запашною випічкою, різдвяним гльогом та й взагалі ситненько попоїсти!

Ми підкріпилися традиційним для шведів салатом та популярною всюди лазаньєю. У кафе було людно. Багато з відвідувачів просто пили каву й спілкувалися. На невеликих вікнах – гарненькі завіски, різдвяні композиції по всіх куточках, свічки й маленькі лампи на підвіконнях, всюдисущий запах кави й тиха різдвяна музика – і ти розумієш, що життя прекрасне…


На Центральній площі нас зустріла Єлена Альман, наш шведський партнер. Вона люб’язно запропонувала прогулятися старими вуличками Гамластану й розповіла цікаві легенди, пов’язані з містом та його історією. Ми зайшли до церкви св. Миколи. Це було символічно, адже наступного дня – День святого Миколая. Там побачили дивовижну дерев’яну скульптуру: святого Георгія, що убиває дракона, захищаючи прекрасну дівчину. Нас усіх вразили давні (церква ця датується 1279-тим роком) кам’яні надгробні плити на її підлозі, велетенський орган та копія найдавнішого зображення Стокгольма, картини, що називається «Неправдиве сонце» (1632 року). Зовсім незвичним для нас став і старий чорний іконостас, оздоблений срібними барельєфами. Там знаходиться й велетенський семисвічник, подарований одній із шведських принцес. Величні готичні зводи, поєднані з бароковими прикрасами, захоплюють і вражають…

Після прогулянки старим містом нас чекала дорога до Гетеборга. Цей шлях ми мали подолати потягом. За вікном уже була темна ніч. Потяг мчав просто надзвичайно швидко. Бачили лише миготіння вогнів на ялинках та все ті ж семисвічники у вікнах…


До нашого хостела в Гетеборзі ми завітали майже опівночі. Втомлені і щасливі попили чаю й повкладалися спати. На підвіконні в нашій кімнаті всю ніч сяяв семисвічник…

Час кусати калиту!

Андріївські вечорниці – одне з найвеселіших та найбажаніших народних зимових свят. У давнину в цей день спритні хлопці кусають калиту – обрядовий корж, символ сонця. Дівчата ж ворожать на на свою долю.

Свято Андрія, або Калита, має велике і прадавнє коріння. Воно походить ще з язичницьких часів. Наші предки започаткували його, щоб показати богам, як вони бажають сонця, тепла, як прагнуть його дістати. Саме це й символізує обряд кусання хлопцями калити – обрядового хліба, що має форму сонця.


Вже багато років це одне з найулюбленіших зимових свят у нашій школі. До цього дня дівчата зазвичай готують вареники, балабушки (обрядові булочки, в яких запечені папірці з ворожінням), узвар, повторюють народні пісні та шукають мудрі загадки для хлопців.

Наші хлопці також добре готуються до цього свята – приносять викуп за калиту, готуються стрибати якнайвище, щоб її дістати, продумують програму свого представлення як найспритніших, найрозумніших – найудатливіших парубків! Ладнають коцюбу, домовляються про усілякі витівки та жарти. Клопотів усім вистачає!

Тож і цього року наші вечорниці вдалися на славу. Ще у переддень вечорниць дівчата зготували калиту, вареники, узвар та балабушки. Накрили ошатний стіл, заспівали андріївської пісні та розпочали ворожіння на долю і майбутнього чоловіка. Тут якраз прийшли хлопці і настав найвеселіший час – час кусання калити! Скільки було жартів, загадок – не злічити!

Калита цього року була таки добряча – ніхто з наших парубків її не зміг вкусити, але зате всім було весело. Потім кожен зміг пригоститися стравами і наспіватися народних пісень досхочу – у нас був пісенний батл між хлопцями та дівчатами.

​Перемогла, звісно, дружба, адже під кінець усі разом співали усім добре знайому й улюблену усіма пісню «Я піду в далекі гори». Яскраві костюми, кумедні народні жарти та обряди з калитою створили магічно приємну атмосферу вечорниць.

Так, вони цього року вдалися на славу, що й казати!

Текст: Олена Ульяніч, Олександра Говорова

13 грудня – День Люсії

День святої Люсії відзначається 13 грудня в скандинавських країнах — Швеції, Данії, Норвегії, а також у Фінляндії і на Сицилії.

Існує дуже багато легенд про Люсію. В одній із них розповідається про те, що Люсія жила в Середньовіччі і була дружиною шведського рибалки. Одного разу її чоловік відправився в море, але розпочалася буря. Нечиста сила, яка гуляла на Землі у цю ніч, погасила маяк, і тоді Люсія вийшла на високу скелю з ліхтарем, щоб освітлювати коханому дорогу до причалу. Чорти розсердилися, напали на дівчину, і вона загинула. Але навіть після смерті її привид стояв на скелі з ліхтарем.

Звичай наряджати Люсією маленьку дівчинку прийшов з Німеччини. Там у XVI–XVII століттях, у часи протестантської заборони католицького культу святих і особливо Святого Миколая, на Різдво з’явилася ідея замінити старого добряка Миколая на немовля Ісуса, якого зображувала Люсія.

​Зараз традиція святкування дня святої Люсії практично не змінилася. У Стокгольмі проходить церемонія вибору і коронації Люсії, яку наряджають у білу сукню і надягають їй вінок з палаючих свічок, після чого починається урочиста карнавальна хода. Шведська коронація проходить в національному музеї Скансен.

Одяг «королеви свята» символічний: біла сукня позначає невинність і чистоту дівчини; червоний пояс— мученицьку смерть; вінок — символ святості, а палаючі свічки — світло. У кожній школі також вибирають свою Люсію і влаштовують свята зі співами традиційних гімнів.

Сьогодні і в нашій школі теж відбулося свято Люсії. До цього дня кожен екіпаж мав підготуватися до брейн-рингу. Запитання були про Швецію, її культурні традиції та про свято Люсії. Було всього 74 питання і екіпаж “Kingsmens” переміг у цьому змаганні. Також до цього дня всі дівчата вивчали пісню “Санта Люсія” українською та шведською мовами.

Увечері, коли за вікном стало темно, дівчата, перевдягнувшись у білі сукні з червоними поясочками, а також із ялиновими віночками на головах, ходили по всій школі, співаючи цю пісню… Палали свічки, затишно пахли випечені нами до цього дня традиційні шведські булочки та перцеве печиво з кавою. Попереду Люсійної ходи йшла Кароліна Лемешко, яку обрали всі ми головною Люсією школи.

Головним критерієм для вибору було добре серце та кількість зроблених добрих справ від минулорічного Дня Люсії.

Затишно і світло було у всіх нас на душі. Завжди приємно відчувати, що ти умієш дарувати радість та світло тим, хто з тобою поруч…

Скоро, зовсім скоро Різдво!

Вдячність від Монтесорі-центру “Соняшник”

Волонтерська практика – невід’ємна складова нашого шкільного життя. Ми віримо, що змінити цей світ можна тільки примножуючи добро, турботу і порозуміння. За час існування школи “Паросток” наші учні та вчителі взяди участь у величезній кількості соціальних проетів та волонтерських акцій у Полтаві та за її межами. Можна впевнено сказати: є тільки одна річ, краща за вдячність тих, кому ми допомагаємо. Це – підтримка, наснага і обмін досвідом з однодумцями! Хочемо щиро подякувати колективу Монтессорі-центру реабілітації дітей-інвалідів “Соняшник” за добрі слова і таку важливу роботу, яку вони роблять!

В рамках волонтёрского проекта экипажа «Искорки» полтавской частной школы «Паросток» 12 октября 2015 года к нам пришли друзья и помогли провести игровое занятие с нашими малышами. Это был новый, интересный опыт как для ребят-волонтёров так и для нас. Все получили удовольствие от общения. Уходя от нас, капитан экипажа спросила: «Для вас наша помощь, действительно, была полезна?». То, что обычным детям кажется просто игрой, для наших малышей с аутизмом важный практикум в социализации и коммуникации. 
Педколлектив Монтессори-Центра реабилитации детей-инвалидов “Соняшник” выражает огромную благодарность школе «Паросток» за грамотную организацию внеклассной работы, в которой находится место доброте и дружбе!

Ельвіра Попова

Міжнародний день прав людини

Кожен із нас має певні права – на життя, на ім’я, на роботу. Для того, щоб звернути увагу всього людства на права людини, а також на те, що їх слід поважати, ООН встановила Міжнародний день прав людини. Він відзначається 10 грудня.


Щороку цього дня ми дізнаємося більше про права людини, про тих, хто віддав велику частину свого життя для того, щоб ми з вами мали свої права, затверджені законом.

Цього року під час нашої шкільної правової конференції ми дізналися більше про історію права – від законів Хаммурапі повідомлення про постаті та події, які передували встановленню сучасної правової системи.

Під час конференції ми створювали правову лінію часу, на якій відзначали поступ людства від давнини до сьогодення. Ми відкрили для себе безліч історичних постатей, що вплинули на розвиток сучасного правового механізму – того ж-таки Хаммурапі, Мойсея, Будду, Ісуса Христа, пророка Мухамеда.

Цікаво було дізнатися про легендарних людей, які формулювали найважливіші закони сучасного життя. Ми дізналися про Махатму Ганді та Мартіна Лютера Кінга, Елеонору Рузвельт та Нельсона Манделу, відкрили для себе метод ненасильницького опору пригноблюваних, розглянули прототип першого парламенту в світі (давній норвезький парламент Альтинг).

Ми зрозуміли, що ми, українці, маємо багату правову спадщину ще з часів Ярослава Мудрого та його збірника законів «Руська правда».

Дізналися, яке значення для розвитку прав людини мали Велика Французька революція та відміна рабства. Про те, що були колись жіночі бунти задля встановлення гендерної рівності…

Ми побачили, як історія розкриває перед нами поступ освоєння правового простору людством.

Насправді це дуже важливо – знати свої права і тих, кому ми за них завдячуємо.

Міжнародний день футболу

Футбол — найпопулярніший вид спорту в Україні та й у багатьох інших країнах світу. 10 грудня шанувальники найпопулярнішої гри у світі відзначають Всесвітній день футболу.


Організація Об’єднаних Націй ухвалила рішення про появу цього свята у зв’язку із постійно зростаючим інтересом людей різного віку й різних національностей до цієї захоплюючої гри.

За даними істориків, у футбол грали ще в Стародавньому Китаї. Перші згадки про цю гру датуються другим тисячоліттям до нашої ери.

Ми вирішили в цей день провести великий шкільний матч. Робити традиційний футбольний матч до Дня футболу стало вже хорошою традицією в нашому гурті.

​Ми розділилися на 4 команди по троє гравців. Усі, хто не приєднався до футболістів, стали їх уболівальниками. Гра була надзвичайно весела та активна.

Переможцями у нашому змаганні стала команда Олександра Супрунця у складі з Машею Дмитрієвою та Настею Скабарихіною. Емоції азарту та щирого прагнення перемоги вщерть заполонили усіх, хто був у залі. Час спливав непомітно…

Ура, футболу і хорошій командній грі!